Однією з основних проблем звільнення з військової служби за сімейними обставинами була відсутність чіткого алгоритму отримання акту обстеження сімейного стану військовослужбовця.
28.04.2025 затверджено Наказ Міністерства оборони України № 274 «Про затвердження Змін до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» (надалі – Наказ № 274).
Зазначеним Наказом внесено зміни, зокрема, що стосуються порядку звільнення військовослужбовців та отримання Акту перевірки сімейного стану військовослужбовця.
Так п. 14.30 Наказу № 274 передбачає наступний порядок звільнення з військової служби під час дії особливого періоду, періоду проведення мобілізації та дії воєнного стану через сімейні обставини або інших поважних причин, а саме:
– наявність дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови що такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, зобов’язаних відповідно до закону їх утримувати (абз. 12 п. 2 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу»);
– необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I чи II групи, за умови що така особа є членом сім’ї військовослужбовця першого ступеня споріднення та відсутності інших членів сім’ї, які здійснюють постійний догляд (абз. 14 п. 2 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу»);
– необхідність здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також своїми батьками, які за висновком медико-соціальної експертної комісії, лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров’я чи рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи потребують постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд (абз. 15 п. 2 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу»);
– необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім’ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім’ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров’я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи (абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу»);
– необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім’ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім’ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім’ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров’я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи (абз. 14 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу»).
І. Військовослужбовець подає рапорт з документами, що підтверджують право на звільнення
Військовослужбовець особисто, за підпорядкованістю, подає на ім’я командира (начальника) військової частини або керівника ТЦК та СП за задекларованим/зареєстрованим місцем проживання/перебування особи, за якою здійснює або здійснюватиме постійний догляд, рапорт (заяву) за формою, визначеною у додатку 22 до цієї Інструкції, за наявності підстав для звільнення з військової служби через
Акцентуємо увагу, на тому, що рапорт має подаватися, саме у формі визначеній у додатку 22 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
До рапорту (заяви) додаються документи, що підтверджують право на звільнення, або копії таких документів, засвідчених в установленому порядку.
Вичерпний перелік, документів що підтверджує право на звільнення у кожному випадку, зазначений в підпунктах 22, 25-28 пункту 5 додатку 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
ІІ. Командир (начальник) військової частини надсилає запит на перевірку його сімейного стану
Після подання військовослужбовцем рапорту, командир (начальник) військової частини зобов’язаний надіслати у триденний строк з дня отримання такого рапорту до ТЦК та СП, зазначеному у рапорті, запит на перевірку його сімейного стану.
ІІІ. Керівник ТЦК та СП, протягом одного календарного дня після одержання заяви військовослужбовця або запиту від військової частини про перевірку сімейного стану військовослужбовця призначає комісію.
ІV. Комісія проводить перевірку та за її результатами складає акт перевірки сімейного стану військовослужбовця та протягом 5 днів надсилає командиру (начальнику) військової частини, який надіслав запит, а також військовослужбовцю
Акт перевірки сімейного стану військовослужбовця повинен бути складений за формою, визначеною у додатку 23 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
Акт перевірки сімейного стану військовослужбовця складається у трьох примірниках, один з яких зберігається у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.
Тобто Наказом № 274 врегульовано порядок отримання Акту перевірки сімейного стану військовослужбовця, що повинно на практиці спростити процес звільнення з військової служби.
З урахуванням особливостей конкретних обставин та підстав для звільнення, визначення чіткого алгоритму дій, необхідно звертатися за правничою допомогою, адвокати АО «Стеллар партнерс» зроблять якісний аналіз та нададуть консультацію з правового питання.
Проблема повернення коштів, наданих у борг, є однією з найпоширеніших. Часто вона виникає у зв’язку з довірливими — дружніми чи родинними — відносинами між позикодавцем і позичальником, а інколи наслідком ціленаправлених шахрайських дій. Однак навіть у таких випадках необхідно заздалегідь подбати про належне документальне оформлення позики. Це дозволить не лише підтвердити сам факт передачі коштів, а й значно підвищить шанси на їхнє повернення у разі спору.
Щоб мінімізувати ризики неповернення боргу, варто дотримуватись таких ключових порад:
– перевірити наявність судових спорів з позичальником.
– перевірити наявність виконавчих проваджень, де позичальник є боржником.
– за можливості зібрати додаткову інформацію — чи працює особа офіційно, чи має майно, яке може стати джерелом стягнення тощо.
*Для більш ґрунтовного та кваліфікованого аналізу слід звернутися до юриста.
Положеннями статті 1047 ЦПК України визначено форму договору позики, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, – незалежно від суми.
Тобто якщо позикодавцем (особою, яка надає кошти в борг) є фізична особа, то у разі перевищення суми позики 170 грн., договір має укладатися обов’язково в письмовій формі.
У такому випадку можливі наступні варіанти:
– укласти договір позики, в якому зафіксувати фактичну передачу грошових коштів. Про фактичну передачу коштів має бути чітко зазначено, щоб позичальник не міг це трактувати на свою користь;
– укласти договір позики, де чітко зафіксувати порядок передачі коштів, наприклад шляхом перерахунку на рахунок в банку. У такому випадку при перерахунку грошових коштів в призначені платежу слід чітко вказати, за яким договором здійснюється переказ коштів.
– отримати розписку від позичальника, щодо наданих вами коштів в позику.
За загальним правилом свідчення свідків, щодо передачі грошових коштів за договором позики, не будуть належним доказом в судді.
Саме письмові докази (боргові розписки, договори позики, квитанції тощо), а не свідчення свідків, будуть покладені в основу судового рішення про стягнення коштів.
4.Чітко фіксуйте умови на «папері»
В цих документах, окрім зафіксованої суми переданих коштів також варто вказати:
– Прізвище ім’я по батькові позичальника та Ваші, а також паспортні дані, номер реєстраційної картки платника податків, а також місце реєстрації, які попередньо звірити з оригіналами документів (зазначені відомості знадобляться на випадок необхідності звернення до суду з позовом);
– про фактичну передачу коштів із зазначенням дати такого отримання та що така передача відбулася саме в борг, а не за будь-яким іншим договором;
– розмір позики краще зазначати у цифрах та прописом із зазначенням валюти позики. При цьому варто уникати загально вживаних назв, зокрема «умовні одиниці», натомість конкретно зазначити валюту, наприклад «долари США». Вказувати варто повну назву валюти, уникаючи будь-яких скорочень;
– строк повернення коштів;
– механізм повернення коштів. Зазначте про повернення коштів у готівковій чи безготівковій формі, місце повернення та час чи повернення коштів має відбуватися одним платежем чи за визначеним графіком тощо;
– зазначте про відсотки або прямо вкажіть, що позика є безвідсотковою. Якщо про розмір відсотків не буде зазначено в догові, а сума позики між фізичними особами не буде перевищувати 850 гривень, то вона буде вважатися безпроцентною. Якщо ж розмір позики буде вищим – то відсотки за позикою в гривні визначаються на рівні облікової ставки НБУ, але це правило не стосується позики в іноземній валюті;
– не забутьте про підпис позичальника в кінці документа, а також дату і місце її складання.
Отже, перед тим як позичити кошти в борг варто ретельно перевірити позичальника та його добросовісність, а сам факт укладання договору та передання коштів письмово зафіксувати чітко зазначивши умови позики.
За більш детальною інформацією звертайтеся до адвокатів АО «Стеллар партнерс».
(!) Команда АО «Стеллар партнерс» має ґрунтовний досвід у врегулюванні зобов’язальних правовідносин між сторонами (кредит,позика), зокрема у представництві в Суді на всіх стадіях судових інстанцій, захист у кримінальних справах та захисту активів від неправомірних стягнень.
У юридичній практиці збільшується кількість судових спорів, щодо оскарження правочинів як фраудаторних.
Таке оскарження, з одного боку, є важливим інструментом для захисту порушених прав кредиторів та дає можливість стягнення заборгованості з боржника. З іншого боку, воно може мати негативні наслідки для набувачів спірного майна, які опинилися в ситуації правової невизначеності.
Що ж таке фраудаторний правочин?
Фраудаторний правочин являє собою цивільно-правову угоду (наприклад, договір купівлі-продажу, дарування, міни, внесення майна до статутного капіталу тощо), яка вчиняється боржником з метою уникнення виконання майнових зобов’язань перед кредиторами.
Ключовою ознакою при укладені такого правочину є недобросовісність боржника, який усвідомлює, що в результаті відчуження майна стане неплатоспроможним або його платоспроможність значно погіршиться, ускладнюючи або унеможливлюючи задоволення вимог кредиторів.
Кого стосуються наслідки визнання правочину фраудаторним?
Боржників, які вдалися до виведення активів: для них наслідком є скасування незаконної угоди та повернення майна до їхньої власності (а отже, воно знову стає доступним для стягнення кредиторами).
Кредиторів: визнання правочину фраудаторним є позитивним результатом, оскільки відновлює майновий стан боржника, дозволяючи їм задовольнити свої законні вимоги.
Третiх осіб (набувачів майна): майно підлягає поверненню від такої особи.
Тобто, перед плануванням купівлі будь-якого майна додатково рекомендуємо здійснювати ретельну перевірку контрагента, на предмет наявності зобов’язань перед іншими особами.
Це допоможе запобігти ризикам судових спорів щодо такого майна та його відчуженню.
Які наслідки?
Повернення майна до складу майнової маси боржника (реституція): є основним наслідком, спрямованим на відновлення платоспроможності боржника та забезпечення можливості задоволення вимог кредиторів. Майно, яке було незаконно відчужене, повертається у власність боржника.
Критерії фраудаторного правочину.
Судовою практикою напрацьовано критерії, які необхідні для кваліфікації правочину як фраудаторного.
Однак слід відмежовувати критерії для безоплатного та оплатного правочинів.
Критерії безоплатного фраудаторного правочину
Критерії оплатного фраудаторного правочину
18.12.2024 року у справі № 916/379/23 Велика Палата Верховного Суду сформувала висновки про те, що у силу гнучкості та різноманіття цивільних правовідносин вичерпний та закритий перелік обставин, за яких той чи інший правочин слід вважати фраудаторним, відсутній. Натомість Верховний Суд напрацював перелік обставин, які окремо або в сукупності можуть враховуватися при оцінці правочину як фраудаторного. Остаточну кваліфікацію певного правочину як фраудаторного повинен здійснювати суд в кожній конкретній справі виходячи із встановлених обставин.
Так, наприклад в даній справі Суд дійшов висновку про наявність порушено права Позивача на зихист її інтересів шляхом звернення до суду з позовом про визнання недійсним фраудаторного правочину укладеного Товариство після того як вона вийшла з нього.
Суд мотивував своє рішення тим, що між позивачкою (учасницею Товариства, яка вийшла з товариства) і Товариством існує спір щодо стягнення вартості частки, яку належить виплатити позивачці. З огляду на це правовідносини між позивачкою та товариством не припинилися до моменту здійснення розрахунку (виплати належній позивачці вартості частки у статутному капіталі Товариства, як учасниці товариства).
Отже, оскарження фраудаторних правочинів є важливим механізмом захисту прав кредиторів, але водночас створює ризики для третіх осіб, які придбали майно у боржника, адже критерії ідентифікації правочинів як фраудаторні мають дещо оціночний та загальний характер та можуть судами трактуватися по різному.
Ретельна перевірка історії майна та добросовісності контрагента є ключовими для мінімізації таких ризиків.
За консультацією звертайтеся до експернтів Стеллар Партнерс.
04.12.2024 прийнято Закон про внесення змін до Кримінального кодексу України, Кримінального процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів притягнення юридичних осіб до відповідальності за підкуп посадових осіб іноземних держав № 11443 від 25.07.2024.
Основною метою змін, які вносяться є удосконалення механізмів притягнення юридичних осіб до відповідальності за корупційні правопорушення.
Цей Закон вносить кардинальні зміни щодо норм які регулюють заходи кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб, зокрема:
– розширено перелік підстав застосування спеціальної конфіскації та випадків її застосування;
– розширено перелік підстав для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру;
– встановлено можливість застосування до юридичних осіб додаткових (нефінансових) заходів кримінально-правового характеру таких як тимчасові обмеження діяльності юридичної особи та тимчасове обмеження в отриманні прав та переваг;
– застосування штрафу подвійного розміру незаконно одержаної, а й запропонованої, обіцяної чи наданої в інтересах юридичної особи неправомірної вигоди та збільшення розміру штрафів, на випадок коли неправомірну вигоду не було одержано, або її розмір неможливо обчислити;
– доповнено загальні правила застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру;
– Розділ VІ Кримінально процесуального кодексу України доповнено новою Главою 371, якою впроваджено окремий вид кримінального провадження – кримінальне провадження щодо застосування заходів кримінально-правового характеру до юридичних осіб у спеціальному порядку;
– внесено зміни до інших законів.
З однієї сторони, такі зміну адаптують українське законодавство до вимог Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), яка рекомендує посилювати боротьбу з корупцією в міжнародних ділових відносинах.
Проте, за відсутності належного механізму такі зміни навпаки можуть призвести до збільшення корупційних ризиків, оскільки Закон передбачає можливість відкриття кримінального провадження без доведеної вини уповноваженої особи, яка діяла від іменні юридичної особи. Також є ризик збільшення можливості здійснення чергового тиску на бізнес через нечіткі механізми застосування нових санкцій, що в свою чергу може призвести до зловживання правовим механізмом правоохоронними органами.
За консультацією звертайтеся до експертів Стеллар Партнерс.
Відповідно до статті 181 Сімейного кодексу України способи виконання батьками обов’язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.
Проте у реальному житті досить часто трапляється, що один із батьків, з яким дитина не проживає, відмовляється виконувати цей обов’язок і ухиляється від матеріальної підтримки дитини. У таких випадках єдиним дієвим шляхом захисту інтересів дитини стає звернення до суду для стягнення аліментів.
Судовий процес дозволяє забезпечити дотримання прав дитини на утримання, водночас притягнувши боржника до відповідальності. Це не лише надає змогу отримати належні кошти, а й встановлює чіткий правовий механізм контролю та відповідальності за сплатою аліментів.
Основні причини для звернення до суду:
Виняток: Якщо ви можете довести, що намагалися отримати аліменти раніше (наприклад, були направлені письмові звернення), але інший із батьків ухилявся від сплати, суд може ухвалити рішення про виплату аліментів за попередній період.
Також за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, державний виконавцем застосовуються наступні обмеження до повного погашення заборгованості:
– тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі;
– тимчасове обмеження боржника у праві керування транспортними засобами;
– тимчасове обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії;
– тимчасове обмеження боржника у праві полювання.
Звернення до суду для стягнення аліментів— це дієвий інструмент для захисту прав дитини, забезпечення фінансової стабільності.
Слід враховувати, що право стягнення аліментів з батьків не залежить від наявності зареєстрованого шлюбу між ними.
За консультацією звертайтеся до експертів Стеллар Пратнерс.
Виїзд дитини за кордон з одним із батьків є важливим та водночас складним питанням. Після початку повномасштабного вторгнення на територію України ця проблема набула особливого значення через нові виклики, зокрема безпекові ризики та необхідність швидкої евакуації жінок з дітьми.
До запровадження воєнного стану відповідно до пунктів 3-4 Постанови Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. № 57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» дитини до 16 років з одним з батьків здійснювався за нотаріальної згоди іншого з батьків.
Однак, на практиці виникали певні труднощі з отриманням нотаріальної згоди від одного з батьків з різних причин, зокрема побоювання неповернення дитини назад до України, невідоме місцезнаходження другого з батьків, особиста неприязнь та інші обставини.
Це призводило до того, що щоб отримати дозвіл для виїзду з дитиною одному з батьків, потрібно було звертатися до суду.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 березня 2022 р. № 264 «Про внесення змін до Правил перетинання державного кордону громадянами України» було внесено зміни та положення абзацу тринадцятого пункту 23 передбачає можливість виїзду закордон одним з батьків без будь-якого дозволу від іншого.
Такі зміни були зумовлені, в першу чергу, безпековою ситуацією в країні, однак можливість перетину кордону без згоди одного з батьків у деяких випадках призводить до того, що один з батьків без відома іншого може перевезти дитину закордон та не повернути на територію України.
У таких ситуаціях найкращі інтереси дитини не завжди враховуються одним з батьків та порушує права іншого з батьків.
Одним з механізмів уникнення таких ситуацій є встановлення заборони виїзду дитини за кордон без супроводу батька/матері чи без нотаріальної згоди батька/матері за рішенням суду.
Однак на практиці суди рідко приймають такі рішення, трактуючи це тим, що такі тимчасові заходи можуть підлягати до застосування у випадку доведення, що існує ризик викрадення (незаконного переміщення) дитини, яка має звичайне місце проживання в Україні.
(постанова Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 755/17184/19 та від 12 червня 2023 року у справі № 748/1575/22).
Тобто позивач при зверненні до суду має надати докази реальної загрози неправомірного вивезення дитини закордон.
Разом з тим, відповідно до п. 59 Постанови Касаційного цивільного суду від 03 липня 2024 року у справі № 940/448/23, у справах про визначення місця проживання дитини суд, зокрема має право вжити такий захід забезпечення позову, як заборона переміщення (виїзду) дитини за межі України.
Отже, регулювання виїзду дитини за кордон в умовах воєнного стану є актуальною темою, яка вимагає збалансованого підходу між потребою швидкого переміщення задля безпеки та необхідністю захисту прав обох батьків. Спрощення процедур, запроваджене у 2022 році, є виправданим заходом у надзвичайних умовах, проте воно також створює потенційні ризики незаконного переміщення дітей без подальшого повернення в Україну.
За консультацією звертайтеся до експертів Стеллар Партнерс.
Зміни щодо Критеріїв та Порядку визначення підприємств, установ та організацій, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, а також критично важливими для забезпечення потреб Збройних Сил, інших військових формувань в особливий період (надалі також – критично важливими) затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 2023 р. № 76 (надалі – Критерії та порядок) внесені Постановою Кабінету Міністрів України від 22 листопада 2024 р. № 1332 “Деякі питання бронювання військовозобов’язаних на період мобілізації та на воєнний час” (надалі також Постанова – № 1332) та Постановою Кабінетом Міністрів України від 29 листопада 2024 р. № 1362 Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 27 січня 2023 р. № 76 і від 22 листопада 2024 р. № 1332 (надалі також -Постанова № 1362).
По-перше, слід зазначити, що строк дії рішень щодо визнання підприємств, установ, організацій критично важливими, які є чинними станом на дату набрання чинності постановою № 1332, але строк дії яких закінчувався 30 листопада 2024 р. (включно), продовжено до 31 грудня 2024 року.
Разом з тим, рішення щодо визнання підприємств, установ, організацій критично важливими, які є чинними станом на 1 грудня 2024 р., зберігають свою чинність протягом строку, на який вони прийняті, але не довше ніж до 28 лютого 2025 року.
По-друге, як і раніше, підставою для прийняття рішення про визначення підприємства, установи, організації критично важливими, окрім деяких винятків, є відповідність трьом або більше критеріям, зазначеним у пункті 2 цих Критеріїв та порядку.
Самі критеріїв передбачаються наступні зміни:
Відтепер окрім відсутності заборгованості зі сплати ЄСВ необхідна відсутність заборгованостей також зі сплати податків до державного і місцевих бюджетів. Дотримання цього критерію є обов’язковим.
Підтвердженням цього є:
– довідка про відсутність заборгованості з платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи,
– або витяг з інформаційної системи органів ДПС щодо статусу розрахунків платника з бюджетом та цільовими фондами, засвідченим керівником.
Відтепер:
Для державних і комунальних підприємств, установ і організацій цей критерій залишився без змін.
Для приватних підприємств, установ, організацій розмір нарахованої середньої ЗП за останній календарний квартал повинна становити не нижче за розмір 2,5 мінімальних заробітних плат по країні (20000 грн. за місяць). Дотримання цього критерію є обов’язковим.
Підтвердженням цього є довідка підприємства, установи, організації.
По-третє, виключено з переліку критично важливих для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період підприємств, установ та організацій:
– підприємства, установи та організації протезно-ортопедичної галузі, що визначені Мінсоцполітики критично важливими для функціонування економіки в особливий період у сфері соціального захисту населення, які безпосередньо здійснюють протезування/ортезування;
– банки державного сектору економіки, що визначені Мінфіном критично важливими для функціонування економіки в особливий період.
По-четверте, впроваджено здійснення моніторингу діяльності підприємств, установ, організацій за звітний податковий період органом, який прийняв рішення про визначення підприємства, установи, організації критично важливим.
По-п’яте, встановлено можливість скасування статусу «критично важливого» у випадку недотримання абз. 3 п. 8 Порядку бронювання військовозобов’язаних на період мобілізації та на воєнний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 2023 р. № 76 (надалі також – Порядок №76), яким встановлено, що розміром нарахованої ЗП заброньованого працівника повинен бути не нижче 2,5 мінімальних ЗП (тобто не нижче 20000 грн).
По-шосте, встановлено неможливість визнання «критично важливим» у випадку невиконанням вимоги про розмір нарахованої ЗП заброньованим особам, якщо було прийнято рішення про його скасування, протягом 6 місяців з моменту прийняття рішення про скасування такого статусу.
Тобто, зміни внесені до Критеріїв та порядку передбачають:
У всьому іншому Критерій та порядок залишається без змін.
За консультацією звертайтеся до експертів Стеллар Пратнерс.
19.12.2024 прийнято Закону про внесення змін до Закону України «Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об’єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, та Державний реєстр майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України» (надалі також – Закон) щодо компенсації знищеного чи пошкодженого майна, що знаходиться на територіях ведення активних бойових дій або тимчасово окупованих Російською Федерацією.
Вказаними змінами передбачена можливість подати заяву про надання компенсації у разі розташування об’єкту нерухомого майна на територіях ведення активних бойових дій або тимчасово окупованих Російською Федерацією, щодо яких не визначено дати припинення активних бойових дій або тимчасової окупації, відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.
Процедура та перелік документів згідно з цією статтею буде аналогічним іншим об’єктам та передбачені статтею 4 Закону, окрім вимоги надати документи (у тому числі матеріали фото- і відеофіксації) об’єкта нерухомого майна до/після знищення/пошкодження згідно з пунктом 7 частини сьомої цієї статті.
Так, для отримання компенсації за пошкоджене або знищене житло на тимчасово окупованих територіях або територіях ведення активних бойових дій потрібно буде звернутися із Заявою про надання компенсації за знищений об’єкт нерухомого майна (надалі – Заява) до Комісії з розгляду питань щодо надання компенсації, уповноваженої розглядати заяви про надання компенсації за знищені об’єкти нерухомого майна на відповідній території:
1) в електронній формі – засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг;
2) у паперовій формі – через ЦНАП, орган соціального захисту населення або нотаріуса.
Звертаємо увагу, що подати можна буде будь-де незалежно від задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) отримувача компенсації або місця розташування знищеного об’єкта нерухомого майна.
До Заяви долучити засвідчені:
1) щодо знищених квартир, інших житлових приміщень в будівлі, будинків садибного типу, садових та дачних будинки, у разі якщо отримувачем компенсації є власник об’єкта нерухомого майна, – копія документа, що підтверджує право власності на об’єкт нерухомого майна (крім випадків, якщо право власності на відповідний об’єкт нерухомого майна зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно);
2) щодо знищеного об’єкта будівництва (будинки садибного типу, садові та дачні будинки), в яких на момент знищення були зведені несучі та зовнішні огороджувальні конструкції (крім світлопрозорих конструкцій та заповнення дверних прорізів), щодо яких отримано право на виконання будівельних робіт, у разі якщо отримувачем компенсації є замовник будівництва, – копія документа, що підтверджує право на виконання будівельних робіт (за наявності), у разі якщо в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва відсутні відомості про право на виконання будівельних робіт;
3) щодо знищеного об’єкта будівництва, (будинки садибного типу, садові та дачні будинки), в яких на момент знищення були зведені несучі та зовнішні огороджувальні конструкції (крім світлопрозорих конструкцій та заповнення дверних прорізів), щодо яких отримано право на виконання будівельних робіт, складових частин об’єктів будівництва (квартири, інші житлові приміщення в будівлі), які після прийняття в експлуатацію є самостійними об’єктами нерухомого майна, за умови що на момент знищення в об’єкта будівництва були зведені несучі та зовнішні огороджувальні конструкції (крім світлопрозорих конструкцій та заповнення дверних прорізів), щодо яких отримано право на виконання будівельних робіт; у разі якщо отримувачем компенсації є особа, відмінна від замовника будівництва:
а) копія договору або іншого документа, що підтверджує придбання неподільного об’єкта незавершеного будівництва/майбутнього об’єкта нерухомості, та документ, що відповідно до законодавства підтверджує сплату грошових коштів за такий об’єкт, – у разі подання заяви власниками спеціального майнового права на неподільні житлові об’єкти незавершеного будівництва, майбутні об’єкти житлової нерухомості або особами, які сплатили часткову ціну такого об’єкта та на користь яких зареєстровано обтяження речових прав на такий об’єкт відповідно до Закону України “Про гарантування речових прав на об’єкти нерухомого майна, які будуть споруджені в майбутньому”;
б) копія договору або іншого документа, що підтверджує інвестування/фінансування будівництва об’єкта, та документ, що відповідно до законодавства підтверджує сплату грошових коштів за такий об’єкт, – у разі подання заяви особами, які здійснили інвестування/фінансування будівництва об’єктів будівництва, щодо яких отримано право на виконання будівельних робіт до набрання чинності Законом України “Про гарантування речових прав на об’єкти нерухомого майна, які будуть споруджені в майбутньому”;
4) щодо знищеного об’єкта нерухомого майна членів житлово-будівельних (житлових) кооперативів, які викупили об’єкт нерухомого майна, але не оформили право власності на нього, – копія документа, що підтверджує, що громадянин України є членом житлово-будівельного (житлового) кооперативу та викупив такий об’єкт, сплативши за нього повну вартість;
5) копія свідоцтва про право на спадщину щодо компенсації за знищений об’єкт нерухомого майна – у разі подання заяви спадкоємцем особи, яка може бути отримувачем компенсації за пошкоджені/знищені об’єкти нерухомого майна.
6) копія документа (документів), що підтверджує (підтверджують) пріоритетне право на отримання компенсації за знищений об’єкт нерухомого майна, – у разі наявності пріоритетного права на отримання компенсації за знищений об’єкт нерухомого майна.
При цьому, фізичний огляд об’єктів нерухомого майна не буде проводитися.
Також передбачено, що пошкоджені об’єкти нерухомого майна, що знаходяться на територіях активних бойових дій або тимчасово окупованих Російською Федерацією, щодо яких не визначено дати припинення активних бойових дій або тимчасової окупації, відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, прирівнюються до знищених об’єктів нерухомого майна і на них поширюються правила, визначені статтю 8 цього Закону.
Тобто компенсація за такі пошкодженні об’єкти нерухомого майна буде здійснюватися як за знищенні.
Водночас, під час заповнення заяви за пошкодженні об’єкти нерухомого майна, що знаходяться на територіях активних бойових дій або тимчасово окупованих Російською Федерацією, щодо яких не визначено дати припинення активних бойових дій або тимчасової окупації, особа, яка має право на компенсацію за пошкоджене чи знищене нерухоме майно, відмовляється від права власності на таке майно на користь держави, шляхом вчинення дій, які свідчать про її відмову від права власності.
За консультацією звертайтеся до експертів Стеллар Партнерс.
22 жовтня 2024 року прийнято Постанову Кабінету Міністрів України від 22 жовтня 2024 р. № 1204 «Про внесення зміни до Критеріїв та порядку, за якими здійснюється визначення підприємств, установ та організацій, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, а також критично важливими для забезпечення потреб Збройних Сил, інших військових формувань в особливий період».
Цими змінами Кабінет Міністрів України надав можливість органу, який прийняв рішення про визначення підприємства, установи, організації критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період (надалі – критично важливі), проводити перевірки у разі потреби відповідності підприємства, установи, організації, які визначені критично важливими, критеріям, зазначеним у пункті 2 цих Критеріїв та порядку, протягом їх діяльності з дати прийняття рішення про визначення їх критично важливими.
За наслідками проведення такої перевірки орган, який проводив цю перевірку приймати одне з наступних рішень:
– про невідповідність підприємства, установи, організації критеріям, зазначеним у пункті 2 цих Критеріїв та порядку, а також скасовує їх статус критично важливих;
– про відповідність підприємства, установи, організації критеріям, зазначеним у пункті 2 цих Критеріїв та порядку, і визначення їх критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період.
Копію рішення, прийнятого за результатами перевірки, орган, який проводив перевірку, в одноденний строк з дня його прийняття надсилає Мінекономіки, Міноборони (СБУ, Службі зовнішньої розвідки, розвідувальному органу Міноборони) та Мінцифри.
Разом з тим, відповідно до п. 13 Порядку бронювання військовозобов’язаних під час воєнного стану надана відстрочка підлягає анулюванню, зокрема у разі позбавлення підприємства, установи та організації статусу критично важливого органом, який прийняв рішення про визначення такого підприємства, установи та організації критично важливим.
Тобто у випадку проведення перевірки та скасування статусу критично важливого, бронювання працівників підлягатиме анулюванню.
Отже, цими змінами надано можливість у будь-який час за наявності відповідних підстав скасувати статус критично важливого підприємства, установи, організації, наслідком якого буде анулювання бронювання працівників.
За консультацією звертайтеся до експертів Стеллар Партнерс.
Відповідно до п. 3 ч. 12 ст. 26 «Про військовий обов’язок і військову службу» військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах підчас дії воєнного стану, зокрема у наступних випадках:
– необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи;
– необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім’ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім’ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров’я.
Для звільнення з військової служби військовослужбовцю з зазначених вище підстав необхідно подати рапорт до якого долучити документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, зазначені у п.п. 22 п. 5 Додатоку 19
до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (пункт 12.11 розділу XII), а саме:
– документ, що підтверджує родинні зв’язки (копія свідоцтва про шлюб, копія свідоцтва про народження особи або дружини (чоловіка));
– один із документів, що підтверджує інвалідність дружини (чоловіка) батьків особи чи її дружини (чоловіка): довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, АБО копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, АБО копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, АБО довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики;
– документи, що підтверджують відсутність інших працездатних осіб, зобов’язаних відповідно до закону їх утримувати (копія свідоцтва про розірвання шлюбу батьків, копія свідоцтва про смерть одного з батьків або копія рішення суду про визнання одного з батьків безвісно відсутнім або оголошення померлим, або копія рішення суду про позбавлення одного з батьків батьківських прав, або копія вироку суду, за яким особа відбуває покарання в місцях позбавлення волі, або документи, які підтверджують, що особа самостійно виховувала та утримувала дитину (копія рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини або витяг із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України) та акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки .
За консультацією звертайтеся до експертів Стеллар Партнерс.