04.12.2024 прийнято Закон про внесення змін до Кримінального кодексу України, Кримінального процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів притягнення юридичних осіб до відповідальності за підкуп посадових осіб іноземних держав № 11443 від 25.07.2024.
Основною метою змін, які вносяться є удосконалення механізмів притягнення юридичних осіб до відповідальності за корупційні правопорушення.
Цей Закон вносить кардинальні зміни щодо норм які регулюють заходи кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб, зокрема:
– розширено перелік підстав застосування спеціальної конфіскації та випадків її застосування;
– розширено перелік підстав для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру;
– встановлено можливість застосування до юридичних осіб додаткових (нефінансових) заходів кримінально-правового характеру таких як тимчасові обмеження діяльності юридичної особи та тимчасове обмеження в отриманні прав та переваг;
– застосування штрафу подвійного розміру незаконно одержаної, а й запропонованої, обіцяної чи наданої в інтересах юридичної особи неправомірної вигоди та збільшення розміру штрафів, на випадок коли неправомірну вигоду не було одержано, або її розмір неможливо обчислити;
– доповнено загальні правила застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру;
– Розділ VІ Кримінально процесуального кодексу України доповнено новою Главою 371, якою впроваджено окремий вид кримінального провадження – кримінальне провадження щодо застосування заходів кримінально-правового характеру до юридичних осіб у спеціальному порядку;
– внесено зміни до інших законів.
З однієї сторони, такі зміну адаптують українське законодавство до вимог Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), яка рекомендує посилювати боротьбу з корупцією в міжнародних ділових відносинах.
Проте, за відсутності належного механізму такі зміни навпаки можуть призвести до збільшення корупційних ризиків, оскільки Закон передбачає можливість відкриття кримінального провадження без доведеної вини уповноваженої особи, яка діяла від іменні юридичної особи. Також є ризик збільшення можливості здійснення чергового тиску на бізнес через нечіткі механізми застосування нових санкцій, що в свою чергу може призвести до зловживання правовим механізмом правоохоронними органами.
За консультацією звертайтеся до експертів Стеллар Партнерс.
Відповідно до статті 181 Сімейного кодексу України способи виконання батьками обов’язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.
Проте у реальному житті досить часто трапляється, що один із батьків, з яким дитина не проживає, відмовляється виконувати цей обов’язок і ухиляється від матеріальної підтримки дитини. У таких випадках єдиним дієвим шляхом захисту інтересів дитини стає звернення до суду для стягнення аліментів.
Судовий процес дозволяє забезпечити дотримання прав дитини на утримання, водночас притягнувши боржника до відповідальності. Це не лише надає змогу отримати належні кошти, а й встановлює чіткий правовий механізм контролю та відповідальності за сплатою аліментів.
Основні причини для звернення до суду:
Виняток: Якщо ви можете довести, що намагалися отримати аліменти раніше (наприклад, були направлені письмові звернення), але інший із батьків ухилявся від сплати, суд може ухвалити рішення про виплату аліментів за попередній період.
Також за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, державний виконавцем застосовуються наступні обмеження до повного погашення заборгованості:
– тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі;
– тимчасове обмеження боржника у праві керування транспортними засобами;
– тимчасове обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії;
– тимчасове обмеження боржника у праві полювання.
Звернення до суду для стягнення аліментів— це дієвий інструмент для захисту прав дитини, забезпечення фінансової стабільності.
Слід враховувати, що право стягнення аліментів з батьків не залежить від наявності зареєстрованого шлюбу між ними.
За консультацією звертайтеся до експертів Стеллар Пратнерс.
Виїзд дитини за кордон з одним із батьків є важливим та водночас складним питанням. Після початку повномасштабного вторгнення на територію України ця проблема набула особливого значення через нові виклики, зокрема безпекові ризики та необхідність швидкої евакуації жінок з дітьми.
До запровадження воєнного стану відповідно до пунктів 3-4 Постанови Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. № 57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» дитини до 16 років з одним з батьків здійснювався за нотаріальної згоди іншого з батьків.
Однак, на практиці виникали певні труднощі з отриманням нотаріальної згоди від одного з батьків з різних причин, зокрема побоювання неповернення дитини назад до України, невідоме місцезнаходження другого з батьків, особиста неприязнь та інші обставини.
Це призводило до того, що щоб отримати дозвіл для виїзду з дитиною одному з батьків, потрібно було звертатися до суду.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 березня 2022 р. № 264 «Про внесення змін до Правил перетинання державного кордону громадянами України» було внесено зміни та положення абзацу тринадцятого пункту 23 передбачає можливість виїзду закордон одним з батьків без будь-якого дозволу від іншого.
Такі зміни були зумовлені, в першу чергу, безпековою ситуацією в країні, однак можливість перетину кордону без згоди одного з батьків у деяких випадках призводить до того, що один з батьків без відома іншого може перевезти дитину закордон та не повернути на територію України.
У таких ситуаціях найкращі інтереси дитини не завжди враховуються одним з батьків та порушує права іншого з батьків.
Одним з механізмів уникнення таких ситуацій є встановлення заборони виїзду дитини за кордон без супроводу батька/матері чи без нотаріальної згоди батька/матері за рішенням суду.
Однак на практиці суди рідко приймають такі рішення, трактуючи це тим, що такі тимчасові заходи можуть підлягати до застосування у випадку доведення, що існує ризик викрадення (незаконного переміщення) дитини, яка має звичайне місце проживання в Україні.
(постанова Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 755/17184/19 та від 12 червня 2023 року у справі № 748/1575/22).
Тобто позивач при зверненні до суду має надати докази реальної загрози неправомірного вивезення дитини закордон.
Разом з тим, відповідно до п. 59 Постанови Касаційного цивільного суду від 03 липня 2024 року у справі № 940/448/23, у справах про визначення місця проживання дитини суд, зокрема має право вжити такий захід забезпечення позову, як заборона переміщення (виїзду) дитини за межі України.
Отже, регулювання виїзду дитини за кордон в умовах воєнного стану є актуальною темою, яка вимагає збалансованого підходу між потребою швидкого переміщення задля безпеки та необхідністю захисту прав обох батьків. Спрощення процедур, запроваджене у 2022 році, є виправданим заходом у надзвичайних умовах, проте воно також створює потенційні ризики незаконного переміщення дітей без подальшого повернення в Україну.
За консультацією звертайтеся до експертів Стеллар Партнерс.
Зміни щодо Критеріїв та Порядку визначення підприємств, установ та організацій, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, а також критично важливими для забезпечення потреб Збройних Сил, інших військових формувань в особливий період (надалі також – критично важливими) затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 2023 р. № 76 (надалі – Критерії та порядок) внесені Постановою Кабінету Міністрів України від 22 листопада 2024 р. № 1332 “Деякі питання бронювання військовозобов’язаних на період мобілізації та на воєнний час” (надалі також Постанова – № 1332) та Постановою Кабінетом Міністрів України від 29 листопада 2024 р. № 1362 Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 27 січня 2023 р. № 76 і від 22 листопада 2024 р. № 1332 (надалі також -Постанова № 1362).
По-перше, слід зазначити, що строк дії рішень щодо визнання підприємств, установ, організацій критично важливими, які є чинними станом на дату набрання чинності постановою № 1332, але строк дії яких закінчувався 30 листопада 2024 р. (включно), продовжено до 31 грудня 2024 року.
Разом з тим, рішення щодо визнання підприємств, установ, організацій критично важливими, які є чинними станом на 1 грудня 2024 р., зберігають свою чинність протягом строку, на який вони прийняті, але не довше ніж до 28 лютого 2025 року.
По-друге, як і раніше, підставою для прийняття рішення про визначення підприємства, установи, організації критично важливими, окрім деяких винятків, є відповідність трьом або більше критеріям, зазначеним у пункті 2 цих Критеріїв та порядку.
Самі критеріїв передбачаються наступні зміни:
Відтепер окрім відсутності заборгованості зі сплати ЄСВ необхідна відсутність заборгованостей також зі сплати податків до державного і місцевих бюджетів. Дотримання цього критерію є обов’язковим.
Підтвердженням цього є:
– довідка про відсутність заборгованості з платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи,
– або витяг з інформаційної системи органів ДПС щодо статусу розрахунків платника з бюджетом та цільовими фондами, засвідченим керівником.
Відтепер:
Для державних і комунальних підприємств, установ і організацій цей критерій залишився без змін.
Для приватних підприємств, установ, організацій розмір нарахованої середньої ЗП за останній календарний квартал повинна становити не нижче за розмір 2,5 мінімальних заробітних плат по країні (20000 грн. за місяць). Дотримання цього критерію є обов’язковим.
Підтвердженням цього є довідка підприємства, установи, організації.
По-третє, виключено з переліку критично важливих для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період підприємств, установ та організацій:
– підприємства, установи та організації протезно-ортопедичної галузі, що визначені Мінсоцполітики критично важливими для функціонування економіки в особливий період у сфері соціального захисту населення, які безпосередньо здійснюють протезування/ортезування;
– банки державного сектору економіки, що визначені Мінфіном критично важливими для функціонування економіки в особливий період.
По-четверте, впроваджено здійснення моніторингу діяльності підприємств, установ, організацій за звітний податковий період органом, який прийняв рішення про визначення підприємства, установи, організації критично важливим.
По-п’яте, встановлено можливість скасування статусу «критично важливого» у випадку недотримання абз. 3 п. 8 Порядку бронювання військовозобов’язаних на період мобілізації та на воєнний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 2023 р. № 76 (надалі також – Порядок №76), яким встановлено, що розміром нарахованої ЗП заброньованого працівника повинен бути не нижче 2,5 мінімальних ЗП (тобто не нижче 20000 грн).
По-шосте, встановлено неможливість визнання «критично важливим» у випадку невиконанням вимоги про розмір нарахованої ЗП заброньованим особам, якщо було прийнято рішення про його скасування, протягом 6 місяців з моменту прийняття рішення про скасування такого статусу.
Тобто, зміни внесені до Критеріїв та порядку передбачають:
У всьому іншому Критерій та порядок залишається без змін.
За консультацією звертайтеся до експертів Стеллар Пратнерс.
19.12.2024 прийнято Закону про внесення змін до Закону України «Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об’єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, та Державний реєстр майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України» (надалі також – Закон) щодо компенсації знищеного чи пошкодженого майна, що знаходиться на територіях ведення активних бойових дій або тимчасово окупованих Російською Федерацією.
Вказаними змінами передбачена можливість подати заяву про надання компенсації у разі розташування об’єкту нерухомого майна на територіях ведення активних бойових дій або тимчасово окупованих Російською Федерацією, щодо яких не визначено дати припинення активних бойових дій або тимчасової окупації, відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.
Процедура та перелік документів згідно з цією статтею буде аналогічним іншим об’єктам та передбачені статтею 4 Закону, окрім вимоги надати документи (у тому числі матеріали фото- і відеофіксації) об’єкта нерухомого майна до/після знищення/пошкодження згідно з пунктом 7 частини сьомої цієї статті.
Так, для отримання компенсації за пошкоджене або знищене житло на тимчасово окупованих територіях або територіях ведення активних бойових дій потрібно буде звернутися із Заявою про надання компенсації за знищений об’єкт нерухомого майна (надалі – Заява) до Комісії з розгляду питань щодо надання компенсації, уповноваженої розглядати заяви про надання компенсації за знищені об’єкти нерухомого майна на відповідній території:
1) в електронній формі – засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг;
2) у паперовій формі – через ЦНАП, орган соціального захисту населення або нотаріуса.
Звертаємо увагу, що подати можна буде будь-де незалежно від задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) отримувача компенсації або місця розташування знищеного об’єкта нерухомого майна.
До Заяви долучити засвідчені:
1) щодо знищених квартир, інших житлових приміщень в будівлі, будинків садибного типу, садових та дачних будинки, у разі якщо отримувачем компенсації є власник об’єкта нерухомого майна, – копія документа, що підтверджує право власності на об’єкт нерухомого майна (крім випадків, якщо право власності на відповідний об’єкт нерухомого майна зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно);
2) щодо знищеного об’єкта будівництва (будинки садибного типу, садові та дачні будинки), в яких на момент знищення були зведені несучі та зовнішні огороджувальні конструкції (крім світлопрозорих конструкцій та заповнення дверних прорізів), щодо яких отримано право на виконання будівельних робіт, у разі якщо отримувачем компенсації є замовник будівництва, – копія документа, що підтверджує право на виконання будівельних робіт (за наявності), у разі якщо в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва відсутні відомості про право на виконання будівельних робіт;
3) щодо знищеного об’єкта будівництва, (будинки садибного типу, садові та дачні будинки), в яких на момент знищення були зведені несучі та зовнішні огороджувальні конструкції (крім світлопрозорих конструкцій та заповнення дверних прорізів), щодо яких отримано право на виконання будівельних робіт, складових частин об’єктів будівництва (квартири, інші житлові приміщення в будівлі), які після прийняття в експлуатацію є самостійними об’єктами нерухомого майна, за умови що на момент знищення в об’єкта будівництва були зведені несучі та зовнішні огороджувальні конструкції (крім світлопрозорих конструкцій та заповнення дверних прорізів), щодо яких отримано право на виконання будівельних робіт; у разі якщо отримувачем компенсації є особа, відмінна від замовника будівництва:
а) копія договору або іншого документа, що підтверджує придбання неподільного об’єкта незавершеного будівництва/майбутнього об’єкта нерухомості, та документ, що відповідно до законодавства підтверджує сплату грошових коштів за такий об’єкт, – у разі подання заяви власниками спеціального майнового права на неподільні житлові об’єкти незавершеного будівництва, майбутні об’єкти житлової нерухомості або особами, які сплатили часткову ціну такого об’єкта та на користь яких зареєстровано обтяження речових прав на такий об’єкт відповідно до Закону України “Про гарантування речових прав на об’єкти нерухомого майна, які будуть споруджені в майбутньому”;
б) копія договору або іншого документа, що підтверджує інвестування/фінансування будівництва об’єкта, та документ, що відповідно до законодавства підтверджує сплату грошових коштів за такий об’єкт, – у разі подання заяви особами, які здійснили інвестування/фінансування будівництва об’єктів будівництва, щодо яких отримано право на виконання будівельних робіт до набрання чинності Законом України “Про гарантування речових прав на об’єкти нерухомого майна, які будуть споруджені в майбутньому”;
4) щодо знищеного об’єкта нерухомого майна членів житлово-будівельних (житлових) кооперативів, які викупили об’єкт нерухомого майна, але не оформили право власності на нього, – копія документа, що підтверджує, що громадянин України є членом житлово-будівельного (житлового) кооперативу та викупив такий об’єкт, сплативши за нього повну вартість;
5) копія свідоцтва про право на спадщину щодо компенсації за знищений об’єкт нерухомого майна – у разі подання заяви спадкоємцем особи, яка може бути отримувачем компенсації за пошкоджені/знищені об’єкти нерухомого майна.
6) копія документа (документів), що підтверджує (підтверджують) пріоритетне право на отримання компенсації за знищений об’єкт нерухомого майна, – у разі наявності пріоритетного права на отримання компенсації за знищений об’єкт нерухомого майна.
При цьому, фізичний огляд об’єктів нерухомого майна не буде проводитися.
Також передбачено, що пошкоджені об’єкти нерухомого майна, що знаходяться на територіях активних бойових дій або тимчасово окупованих Російською Федерацією, щодо яких не визначено дати припинення активних бойових дій або тимчасової окупації, відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, прирівнюються до знищених об’єктів нерухомого майна і на них поширюються правила, визначені статтю 8 цього Закону.
Тобто компенсація за такі пошкодженні об’єкти нерухомого майна буде здійснюватися як за знищенні.
Водночас, під час заповнення заяви за пошкодженні об’єкти нерухомого майна, що знаходяться на територіях активних бойових дій або тимчасово окупованих Російською Федерацією, щодо яких не визначено дати припинення активних бойових дій або тимчасової окупації, особа, яка має право на компенсацію за пошкоджене чи знищене нерухоме майно, відмовляється від права власності на таке майно на користь держави, шляхом вчинення дій, які свідчать про її відмову від права власності.
За консультацією звертайтеся до експертів Стеллар Партнерс.
22 жовтня 2024 року прийнято Постанову Кабінету Міністрів України від 22 жовтня 2024 р. № 1204 «Про внесення зміни до Критеріїв та порядку, за якими здійснюється визначення підприємств, установ та організацій, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, а також критично важливими для забезпечення потреб Збройних Сил, інших військових формувань в особливий період».
Цими змінами Кабінет Міністрів України надав можливість органу, який прийняв рішення про визначення підприємства, установи, організації критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період (надалі – критично важливі), проводити перевірки у разі потреби відповідності підприємства, установи, організації, які визначені критично важливими, критеріям, зазначеним у пункті 2 цих Критеріїв та порядку, протягом їх діяльності з дати прийняття рішення про визначення їх критично важливими.
За наслідками проведення такої перевірки орган, який проводив цю перевірку приймати одне з наступних рішень:
– про невідповідність підприємства, установи, організації критеріям, зазначеним у пункті 2 цих Критеріїв та порядку, а також скасовує їх статус критично важливих;
– про відповідність підприємства, установи, організації критеріям, зазначеним у пункті 2 цих Критеріїв та порядку, і визначення їх критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період.
Копію рішення, прийнятого за результатами перевірки, орган, який проводив перевірку, в одноденний строк з дня його прийняття надсилає Мінекономіки, Міноборони (СБУ, Службі зовнішньої розвідки, розвідувальному органу Міноборони) та Мінцифри.
Разом з тим, відповідно до п. 13 Порядку бронювання військовозобов’язаних під час воєнного стану надана відстрочка підлягає анулюванню, зокрема у разі позбавлення підприємства, установи та організації статусу критично важливого органом, який прийняв рішення про визначення такого підприємства, установи та організації критично важливим.
Тобто у випадку проведення перевірки та скасування статусу критично важливого, бронювання працівників підлягатиме анулюванню.
Отже, цими змінами надано можливість у будь-який час за наявності відповідних підстав скасувати статус критично важливого підприємства, установи, організації, наслідком якого буде анулювання бронювання працівників.
За консультацією звертайтеся до експертів Стеллар Партнерс.
Відповідно до п. 3 ч. 12 ст. 26 «Про військовий обов’язок і військову службу» військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах підчас дії воєнного стану, зокрема у наступних випадках:
– необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи;
– необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім’ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім’ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров’я.
Для звільнення з військової служби військовослужбовцю з зазначених вище підстав необхідно подати рапорт до якого долучити документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, зазначені у п.п. 22 п. 5 Додатоку 19
до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (пункт 12.11 розділу XII), а саме:
– документ, що підтверджує родинні зв’язки (копія свідоцтва про шлюб, копія свідоцтва про народження особи або дружини (чоловіка));
– один із документів, що підтверджує інвалідність дружини (чоловіка) батьків особи чи її дружини (чоловіка): довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, АБО копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, АБО копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, АБО довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики;
– документи, що підтверджують відсутність інших працездатних осіб, зобов’язаних відповідно до закону їх утримувати (копія свідоцтва про розірвання шлюбу батьків, копія свідоцтва про смерть одного з батьків або копія рішення суду про визнання одного з батьків безвісно відсутнім або оголошення померлим, або копія рішення суду про позбавлення одного з батьків батьківських прав, або копія вироку суду, за яким особа відбуває покарання в місцях позбавлення волі, або документи, які підтверджують, що особа самостійно виховувала та утримувала дитину (копія рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини або витяг із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України) та акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки .
За консультацією звертайтеся до експертів Стеллар Партнерс.
Прийняття спадщини часто пов’язане не лише з отриманням прав на майно, але й з виконанням обов’язків, таких як погашення боргів померлого.
Статтею 1268 Цивільного кодексу України передбачено право на прийняття або неприйняття спадщини.
Однак, прийняття спадщини автоматично покладає на них обов’язок виконання вимог кредиторів спадкодавця відповідно до статті 1282 ЦК України.
Спадкоємець виконує вимоги кредитора в обсязі, що дорівнює частці у його спадщині. Якщо ж вимоги кредитора перевищують вартість майна, яке одержане у спадщину, така вимога повинна бути виконана лише в тій частині, яка дорівнює вартості одержаного майна.
Для виконання таких вимог спадкоємець повинен здійснити один платіж. За домовленістю між кредитором та спадкоємцем це може бути змінено.
Якщо ж з якихось причин спадкоємець не виконує зобов’язання, то кредитор може звернутися до суду з позовом стягнення на спадкове майно.
Для його повернення кредитору важливо дотриматися процедури пред’явлення вимог до спадкоємця, адже у протилежному випадку кредитор буде позбавлений можливості повернути борг померлої особи.
З одного боку, відповідно до статті 1281 ЦК України, спадкоємці зобов’язані повідомити кредитора про відкриття спадщини, якщо їм відомо про борги спадкодавця.
З іншого боку, кредитор має право пред’явити свої вимоги до спадкоємців протягом шести місяців з дня, коли спадкоємець отримав свідоцтво про право на спадщину. Якщо кредитор не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він може пред’явити свої вимоги протягом шести місяців з моменту, коли дізнався про прийняття спадщину чи отримання відповідного свідоцтва.
Велика Палата Верховного Суду у свої Постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 зазначала, що оскільки зі смертю позичальника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитором вимог до спадкоємців позичальника регламентуються приписами статті 1281 ЦК України. Тобто стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред`явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов`язань, забезпечених порукою (іпотекою). Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред`явлення кредитором вимог до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов`язанням, а також припинення таких зобов`язань.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2024 року справа № 638/1046/14-ц суд дійшов висновку, що якщо смерть позичальника настала під час розгляду судової справи за позовом кредитора до позичальника про стягнення заборгованості, до таких правовідносин застосовується правила про загальний порядок пред`явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців, визначені у статті 1281 ЦК України, а спадкоємці, які прийняли спадщину, підлягають залученню до участі у справі як правонаступники відповідного учасника справи на підставі статті 55 ЦПК України. Кредитор у матеріальних відносинах може пред`явити вимогу до спадкоємців боржника відповідно до вимог статті 1281 ЦК України в один із таких способів:
– безпосередньо спадкоємцю (спадкоємцям);
– опосередковано – через нотаріуса за місцем відкриття спадщини (за межами України – через консульські установи).
Отже, обов’язковою умовою для реалізації прав кредитора на повернення боргу від померлої особи, включаючи випадки, коли смерть настала під час розгляду судової справи, є дотримання вимог статті 1281 ЦК України, а саме пред’явлення вимоги до спадкоємця, порушення якого тягне за собою втрату кредитором права на повернення боргу.
За консультацією звертайтеся до експертів Стеллар Партнерс.
Переважне право орендаря на укладання договору оренди землі на новий строк встановлено статтею 33 Закону України «Про оренду землі».
Однак, таке право не є безумовним та вимагає від орендаря дотримання процедури повідомлення орендодавця про право скористатися таким правом.
Якщо орендар хоче скористатися таким правом, то він повинен повідомити орендодавця про це у строк встановлений договором, але не пізніше як за один місяць до закінчення строку дії договору.
До листа-повідомлення про укладення договору оренди землі на новий строк орендар додається проект договору.
У свою чергу, орендодавець у місячний строк розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом договору, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і в разі відсутності заперечень укладає договір оренди.
Якщо наявні заперечення щодо укладення договору орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.
Належне документальне підтвердження дотримання процедури повідомлення орендодавця про намір реалізувати право на укладення договору оренди землі на новий строк відіграє основне значення для визнання такого договору укладеним у судовому порядку, у випадку якщо орендодавець протягом місяця не надішле лист-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі.
Відповідно до узгодженої практики Верховного Суду, належними доказами направлення документів адресату відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку є розрахунковий документ (поштова квитанція, поштова накладна з інформацією про поштове відправлення чи фінансовий чек) та опис вкладення у цінний лист з поіменним переліком документів, видані відправникові поштового відправлення.
Водночас, відповідно до п.п. 5.28, 5.39 Постанови Верховного Суду від 17 липня 2024 року у cправі № 911/1284/23 виходячи з принципу добросовісності, переговорів сторін, орендних правовідносин, відтвореного у положеннях статті 33 Закону України “Про оренду землі”, таке повідомлення повинно бути реалізовано у спосіб, який передбачав би можливість його своєчасного отримання орендодавцем, обізнаність щодо руху та стану відправлення, та пред`явлення доказів на підтвердження виконання даної операції.
Належним підтвердженням направлення особою поштового повідомлення рекомендованим листом та його отримання адресатом є: опис вкладення до рекомендованого листа, розрахункова квитанція та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення з відображенням інформації про особу отримувача.
Отже, належне повідомлення орендодавця про намір реалізувати переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк є важливим елементом для захисту прав орендаря у суді.
Відправлення повинно бути організоване так, щоб забезпечити своєчасне отримання такого повідомлення орендодавцем. Для підтвердження дотримання такої процедури, окрім квитанції та чеку, необхідно також долучити повідомлення про вручення поштового відправлення з відображенням інформації про особу отримувача.
Це дозволить орендарю захистити своє право на укладання договору оренди на новий строк.
За консультацією звертайтеся до експертів Стеллар Партнерс.
Земельний сервітут залежно від обставин може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.
Договірний порядок встановлення земельного сервітуту
Чинне законодавство передбачає певні особливості встановлення земельного сервітуту для ділянок, що знаходяться в державній або комунальній власності, порівняно з тими, які перебувають у приватній власності.
Порядок встановлення земельного сервітуту для ділянки, яка знаходиться в приватній власності
Для встановлення такого земельного сервітуту необхідно звернутися до власника земельної ділянки з пропозицією укладання договору про встановлення земельного сервітуту, погодити умови та укласти договір.
Після укладання такого договору, він підлягає державній реєстрації.
Порядок встановлення земельного сервітуту для ділянки, яка знаходиться в державній або комунальній власності
Спочатку необхідно звернутися з клопотанням до органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, що здійснює розпорядження земельною ділянкою. Якщо ж ділянка перебуває у користуванні, можна звернутися також до її користувача.
У клопотанні вказується мета встановлення земельного сервітуту та додаються наступні документи:
– копії документів, що підтверджують право власності заявника на будівлі, споруди, що розташовані на земельній ділянці (за наявності);
– письмове погодження землекористувача з засвіченим нотаріальним підписом (якщо сформована земельна ділянка перебуває у користуванні, за договором);
– проект договору про встановлення земельного сервітуту (якщо сформовано земельну ділянку);
– графічні матеріали із зазначенням орієнтовного місця розташування та площі земельної ділянки, яку передбачається сформувати (якщо необхідно сформувати земельну ділянку);
– технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право суборенди, сервітуту, що розробляється без одержання дозволу на її розроблення (якщо земельна ділянка сформована).
Надалі процес встановлення земельного сервітуту буде залежати від того чи земельну ділянку уже було сформовано, чи ні.
Якщо земельний сервітут встановлюється на сформованій земельній ділянці, орган, який здійснює розпорядження земельною ділянкою приймає рішення про надання згоди на встановлення земельного сервітуту та забезпечує укладення договору про встановлення земельного сервітуту або надає мотивовану відмову у його встановленні.
Якщо відмовлено в укладенні такого договору, він визнається укладеним за рішенням суду.
Якщо необхідно сформувати земельну ділянку з метою встановлення земельного сервітуту, орган, що здійснює розпорядження земельною ділянкою протягом 1 місяця з дня отримання клопотання приймає рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Протягом 10 робочих днів з дня прийняття рішення, орган, який його прийняв, повинен відобразити на картографічній основі Державного земельного кадастру про земельну ділянку та рішення, яка оприлюднюється на веб-сайті Держгеокадастру (за посиланням: https://land.gov.ua/).
Якщо з певних причин протягом місяця з дня реєстрації клопотання не надано дозвіл або відмови, протягом місяця зацікавлена особа може замовити документацію із землеустрою самостійно, у випадках якщо:
– клопотання було про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою встановлення земельного сервітуту для будівництва, розміщення та експлуатації лінійних об’єктів енергетичної інфраструктури;
– якщо на земельній ділянці, яку передбачається сформувати, розташовані будівлі, споруди, які належать заявнику, і земельний сервітут потрібен для розміщення, доступу та експлуатації їх.
Про таке розроблення документації особа повинна письмово повідомити відповідний орган та додати договір на виконання робіт із землеустрою.
Протягом 6 місяців після отримання дозволу, необхідно звернутися до виконавців робіт з землеустрою для розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та подати цей проект органу, що здійснює розпорядження земельною ділянкою.
Орган, що здійснює розпорядження земельною ділянкою, протягом 1 місяця з дня його отримання зобов’язаний затвердити проект та прийняти рішення про надання згоди на встановлення земельного сервітуту або надати мотивовану відмову у його затвердженні.
На підставі рішення про надання згоди на встановлення земельного сервітуту укладається договір про встановлення земельного сервітуту.
Якщо було відмовлено у прийнятті рішення про затвердження проекту землеустрою та/або укладення договору про встановлення земельного сервітуту, то заінтересована особа може звернутися до суду для встановлення земельного сервітуту.
Судовий порядок встановлення сервітуту
Якщо не вдається досягти домовленості про встановлення сервітуту та узгодити умови у договірному порядку, тоді особа, яка вимагає встановлення сервітуту може звернутися до суду з позовом.
Однак слід звернути увагу на те, що недосягнення згоди у договірному порядку, а також неможливість користування майном повинна підтверджуватися відповідними доказами.
За консультацією звертайтеся до експертів Стеллар Партнерс.