Переважне право орендаря на укладання договору оренди землі на новий строк встановлено статтею 33 Закону України «Про оренду землі».
Однак, таке право не є безумовним та вимагає від орендаря дотримання процедури повідомлення орендодавця про право скористатися таким правом.
Якщо орендар хоче скористатися таким правом, то він повинен повідомити орендодавця про це у строк встановлений договором, але не пізніше як за один місяць до закінчення строку дії договору.
До листа-повідомлення про укладення договору оренди землі на новий строк орендар додається проект договору.
У свою чергу, орендодавець у місячний строк розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом договору, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і в разі відсутності заперечень укладає договір оренди.
Якщо наявні заперечення щодо укладення договору орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.
Належне документальне підтвердження дотримання процедури повідомлення орендодавця про намір реалізувати право на укладення договору оренди землі на новий строк відіграє основне значення для визнання такого договору укладеним у судовому порядку, у випадку якщо орендодавець протягом місяця не надішле лист-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі.
Відповідно до узгодженої практики Верховного Суду, належними доказами направлення документів адресату відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку є розрахунковий документ (поштова квитанція, поштова накладна з інформацією про поштове відправлення чи фінансовий чек) та опис вкладення у цінний лист з поіменним переліком документів, видані відправникові поштового відправлення.
Водночас, відповідно до п.п. 5.28, 5.39 Постанови Верховного Суду від 17 липня 2024 року у cправі № 911/1284/23 виходячи з принципу добросовісності, переговорів сторін, орендних правовідносин, відтвореного у положеннях статті 33 Закону України “Про оренду землі”, таке повідомлення повинно бути реалізовано у спосіб, який передбачав би можливість його своєчасного отримання орендодавцем, обізнаність щодо руху та стану відправлення, та пред`явлення доказів на підтвердження виконання даної операції.
Належним підтвердженням направлення особою поштового повідомлення рекомендованим листом та його отримання адресатом є: опис вкладення до рекомендованого листа, розрахункова квитанція та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення з відображенням інформації про особу отримувача.
Отже, належне повідомлення орендодавця про намір реалізувати переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк є важливим елементом для захисту прав орендаря у суді.
Відправлення повинно бути організоване так, щоб забезпечити своєчасне отримання такого повідомлення орендодавцем. Для підтвердження дотримання такої процедури, окрім квитанції та чеку, необхідно також долучити повідомлення про вручення поштового відправлення з відображенням інформації про особу отримувача.
Це дозволить орендарю захистити своє право на укладання договору оренди на новий строк.
За консультацією звертайтеся до експертів Стеллар Партнерс.
Земельний сервітут залежно від обставин може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.
Договірний порядок встановлення земельного сервітуту
Чинне законодавство передбачає певні особливості встановлення земельного сервітуту для ділянок, що знаходяться в державній або комунальній власності, порівняно з тими, які перебувають у приватній власності.
Порядок встановлення земельного сервітуту для ділянки, яка знаходиться в приватній власності
Для встановлення такого земельного сервітуту необхідно звернутися до власника земельної ділянки з пропозицією укладання договору про встановлення земельного сервітуту, погодити умови та укласти договір.
Після укладання такого договору, він підлягає державній реєстрації.
Порядок встановлення земельного сервітуту для ділянки, яка знаходиться в державній або комунальній власності
Спочатку необхідно звернутися з клопотанням до органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, що здійснює розпорядження земельною ділянкою. Якщо ж ділянка перебуває у користуванні, можна звернутися також до її користувача.
У клопотанні вказується мета встановлення земельного сервітуту та додаються наступні документи:
– копії документів, що підтверджують право власності заявника на будівлі, споруди, що розташовані на земельній ділянці (за наявності);
– письмове погодження землекористувача з засвіченим нотаріальним підписом (якщо сформована земельна ділянка перебуває у користуванні, за договором);
– проект договору про встановлення земельного сервітуту (якщо сформовано земельну ділянку);
– графічні матеріали із зазначенням орієнтовного місця розташування та площі земельної ділянки, яку передбачається сформувати (якщо необхідно сформувати земельну ділянку);
– технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право суборенди, сервітуту, що розробляється без одержання дозволу на її розроблення (якщо земельна ділянка сформована).
Надалі процес встановлення земельного сервітуту буде залежати від того чи земельну ділянку уже було сформовано, чи ні.
Якщо земельний сервітут встановлюється на сформованій земельній ділянці, орган, який здійснює розпорядження земельною ділянкою приймає рішення про надання згоди на встановлення земельного сервітуту та забезпечує укладення договору про встановлення земельного сервітуту або надає мотивовану відмову у його встановленні.
Якщо відмовлено в укладенні такого договору, він визнається укладеним за рішенням суду.
Якщо необхідно сформувати земельну ділянку з метою встановлення земельного сервітуту, орган, що здійснює розпорядження земельною ділянкою протягом 1 місяця з дня отримання клопотання приймає рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Протягом 10 робочих днів з дня прийняття рішення, орган, який його прийняв, повинен відобразити на картографічній основі Державного земельного кадастру про земельну ділянку та рішення, яка оприлюднюється на веб-сайті Держгеокадастру (за посиланням: https://land.gov.ua/).
Якщо з певних причин протягом місяця з дня реєстрації клопотання не надано дозвіл або відмови, протягом місяця зацікавлена особа може замовити документацію із землеустрою самостійно, у випадках якщо:
– клопотання було про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою встановлення земельного сервітуту для будівництва, розміщення та експлуатації лінійних об’єктів енергетичної інфраструктури;
– якщо на земельній ділянці, яку передбачається сформувати, розташовані будівлі, споруди, які належать заявнику, і земельний сервітут потрібен для розміщення, доступу та експлуатації їх.
Про таке розроблення документації особа повинна письмово повідомити відповідний орган та додати договір на виконання робіт із землеустрою.
Протягом 6 місяців після отримання дозволу, необхідно звернутися до виконавців робіт з землеустрою для розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та подати цей проект органу, що здійснює розпорядження земельною ділянкою.
Орган, що здійснює розпорядження земельною ділянкою, протягом 1 місяця з дня його отримання зобов’язаний затвердити проект та прийняти рішення про надання згоди на встановлення земельного сервітуту або надати мотивовану відмову у його затвердженні.
На підставі рішення про надання згоди на встановлення земельного сервітуту укладається договір про встановлення земельного сервітуту.
Якщо було відмовлено у прийнятті рішення про затвердження проекту землеустрою та/або укладення договору про встановлення земельного сервітуту, то заінтересована особа може звернутися до суду для встановлення земельного сервітуту.
Судовий порядок встановлення сервітуту
Якщо не вдається досягти домовленості про встановлення сервітуту та узгодити умови у договірному порядку, тоді особа, яка вимагає встановлення сервітуту може звернутися до суду з позовом.
Однак слід звернути увагу на те, що недосягнення згоди у договірному порядку, а також неможливість користування майном повинна підтверджуватися відповідними доказами.
За консультацією звертайтеся до експертів Стеллар Партнерс.
7 вересня 2024 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України, Кримінального процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо вдосконалення кримінальної відповідальності за злочини проти встановленого порядку несення або проходження військової служби під час дії воєнного стану».
Цим Законом передбачається можливість звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень передбачених статтями 407 (самовільне залишення військової частини або місця служби) та 408 (дезертирство) Кримінального кодексу України.
Таке звільнення відтепер можливе за дотримання наступних двох умов:
– особа під час дії воєнного стану вперше вчинила кримінальне правопорушення, передбачене статтями 407, 408 КК України;
– особа добровільно звернулася із клопотанням до слідчого, прокурора, суду про намір повернутися до цієї або іншої військової частини або до місця служби для продовження проходження військової служби;
– наявність письмової згоди командира (начальника) військової частини (установи) на продовження проходження такою особою військової служби.
Тобто фактично, саме на командира (начальника) військової частини (установи) перекладається прийняття рішення про те, чи зможе така особа продовжити проходження військової служби, адже Законом не передбачено переліку підстав за яких він може відмовитися від підписання такої згоди.
Якщо суд закриє кримінальне провадження та прийме рішення про звільнення підозрюваного, обвинуваченого, то він також своєю ухвалою зобов’язує після набрання нею законної сили:
– невідкладно поновити звільнену особу на військовій службі;
– звільнену особу, не пізніше 72 годин, зобов’язує прибути до відповідної військової частини або місця служби для продовження проходження військової служби.
Отже, з одного боку, цей Закон має на меті встановлення правових гарантій та механізмів повернення та продовження військової служби військовослужбовцям, які самовільно залишили військову частину або місце несення служби, але повернулися та висловили готовність належним чином виконувати свій військовий обов’язок. З іншого боку, законодавець надає командиру (начальнику) військової частини (установи) можливість самостійно оцінювати можливість конкретною особою продовження проходження військової служби.
За консультацією звертайтеся до експертів Стеллар Партнерс.
10 вересня 2024 року постановою КМУ № 1041 затверджено «Порядок надання в автоматичному режимі статусу учасника бойових дій у період воєнного стану в районах ведення воєнних (бойових) дій або на тимчасово окупованих територіях».
Кому надається?
Військовослужбовцям (резервістам, військовозобов’язаним, добровольця Сил ТрО) ЗСУ, Нацгвардії України, ДПСУ, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовцям військових прокуратур, особам рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення АТО центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейським, особам рядового, начальницького складу, військовослужбовця МВС України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, ДСНС, Державної пенітенціарної служби України, особам рядового і начальницького складу ДБР, особи начальницького складу НАБУ, особАМ, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в АТО, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах АТО у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією РФ проти України.
Підставою для автоматичного надання статусу УБД є внесення відомостей до Єдиного державного реєстру ветеранів війни, зокрема інформації про виконання бойового (службового, спеціального) завдання безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій або на тимчасово окупованих територія.
Порядок набуття
Уповноважена особа військової частини має у 5-денний строк з дня початку виконання бойового наказу (розпорядження) або службового (спеціального) завдання в районах ведення воєнних (бойових) дій або на тимчасово окупованих територіях вносити відомості до Реєстру.
Якщо відомості неможливо внести до Реєтру, то у цей же строк уповноважена особа військової частини подає відомості до уповноваженої особи комісії (уповноваженого підрозділу), які зобов’язані внести їх до Реєстру в п’ятиденний строк з дня отримання.
Повідомлення про набуття статусу учасника бойових дій надсилається засобами Реєстру:
– особі, яка набула статусу учасника бойових дій (за наявності в Реєстрі відомостей щодо електронної пошти такої особи);
– користувачу електронного кабінету для подальшого інформування про це особи, яка набула статусу учасника бойових дій (у разі відсутності в Реєстрі відомостей щодо електронної пошти такої особи).
Підтвердження статусу УБД
Особи, які набули статусу учасника бойових дій в автоматичному режимі мають право отримати витяг із Реєстру.
За бажанням особи їй також видається посвідчення з написом «Посвідчення учасника бойових дій» та нагрудний знак «Ветеран війни — учасник бойових дій».
За консультацією звертайтеся до експертів Стеллар Партнерс.
Адвокат, партнер-співзасновник адвокатського об’єднання Стеллар Партнерс Олександр Ігнатенко надав коментар виданню Liga Zakon де висвітлив окремі питання безпеки підприємств в сфері трудових відносин.
Так, безпека підприємства в сфері трудових відносин охоплює комплекс заходів, спрямованих на забезпечення прав і обов’язків працівників та роботодавців, дотримання законодавства та попередження конфліктів.
Від організації на підприємстві дієвих безпекових заходів, які охоплюють не тільки умови правовідносин між роботодавцем та працівником, а й взаємодію працівників з третіми особами, правоохоронними органами залежить успішність розбитку бізнесу та нівелювання можливих негативних втрат.
З практичної точки зору, безпекові заходи на підприємстві, в сфері трудових відносин, мають бути закладені в ряді документів, які визначатимуть не тільки організацію правовідносин між працівником та роботодавцем, а й передбачатимуть ефективні механізми захисту прав та інтересів як роботодавця так і працівника.
Так, основним, базовим документом, який врегульовує правовідносини між працівником та підприємством є трудовий договір, контракт.
Під час оформлення працівника на роботу доцільно до контракту, його умов відноситись не формально, а детально визначати умови трудових правовідносин, які будуть врегульовувати базові умови співпраці.
Умови контрактів мають визначати базис безпекових заходів на підприємстві, умови їх запровадження, дотримання та наслідки порушення запроваджених безпекових заходів.
Адже, якщо не приділити належної уваги умовам контракту, не передбачити в ньому обов’язок дотримання безпекових заходів на підприємстві є великий ризик неможливості захистити інтереси підприємства у разі порушення його прав.
Іншим, важливим документом в сфері організації безпеки підприємства в сфері трудових відносин є внутрішні інструкції, накази про затвердження інструкцій, різноманітні положення.
Саме ці документи повинні розширювати умови трудових контрактів та детально врегульовувати конкретно визначені питання.
Так, наприклад, інструкція чи положення щодо конкретно визначеної посади повинна визначати чіткий перелік трудових прав та обов’язків працівника, його дії під час виконання трудових правовідносин.
Такі інструкції повинні бути затверджені відповідними наказами по підприємству.
Після підписання з працівником контракту, необхідно його під розпис ознайомити з інструкціями, положеннями.
Ще одним важливим документом, який стосується всіх працівників на підприємстві є відповідні інструкції чи положення, які визначають загальні умови організації трудової діяльності на підприємстві.
Сюди доцільно віднести такі інструкції чи положення, які визначають:
– порядок роботи з інформацією з обмеженим доступом та наслідки її розголошення;
– порядок взаємодії з правоохоронними чи контролюючими органами;
– порядок організації прав на інтелектуальну власність у разі створення працівником нових виробів чи інформації;
– порядок організації діловодства та обміну інформацією.
Наявність вказаних інструкцій та положень, детальна регламентація в них відповідних прав та обов’язків працівника, порядку його дій, види відповідальності та підстави покладення тощо призведуть до організації належного рівня безпекових заходів на підприємстві в сфері трудових відносин.
Також, в даний час є поширеним організація на підприємствах для трудового колективу відповідних тренінгів щодо роз’яснень, опрацювань відповідних ситуацій, визначення їх правової поведінки.
Отже, під час організації правовідносин на підприємстві необхідно приділяти значну увагу безпековим заходам.
Трудові відносини між працівником та роботодавцем повинні бути не формально оформлені, а базуватись на відповідних правилах та засадах.
Належно забезпечені безпекові заходи на підприємстві нівелюють негативні наслідки, які можуть виникнути у разі порушення прав чи обов’язків працівником.
Зі статтею можна ознайомитися за посиланням: https://biz.ligazakon.net/analitycs/229871_bezpeka-pdprimstva-v-sfer-trudovikh-vdnosin.
За консультацією звертайтеся до експертів Стеллар Партнерс.
16 серпня 2024 Кабінет Міністрів України Постановою № 960 вніс зміни щодо Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Зазначені зміни стосуються регулювання порядку оформлення відстрочки, з підстав передбачених ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (надалі також – Закон).
Не виключенням стала, зокрема, підстава передбачена п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону України, а саме – для осіб, які зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір’ю (батьком чи матір’ю дружини (чоловіка), якщо вона сама потребує постійного догляду за висновком МСЕК чи ЛКК закладу охорони здоров’я, померла (загинула), визнана зниклою безвісти або безвісно відсутньою, оголошена померлою, і батько чи мати дружини не має інших працездатних членів сім’ї, які зобов’язані та можуть здійснювати за ними догляд), які за висновком МСЕК чи ЛКК закладу охорони здоров’я потребують постійного догляду.
Відтепер у цій заяві повинні поставити відповідну відмітку військовозобов’язані зайняті постійним доглядом за хворим батьком чи матір’ю дружини (чоловіка), у випадках, передбачених п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону, про відсутність інших працездатних членів сім’ї, які зобов’язані та можуть здійснювати постійний догляд за хворим батьком чи матір’ю дружини (чоловіка).
Військовозобов’язані, зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір’ю, не зазначають у цій заяві, інформацію про інших працездатних членів сім’ї, які зобов’язані та можуть здійснювати постійний догляд.
Відтепер різниться перелік документів для осіб, які зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір’ю та для особі, які зайняті постійним доглядом за батьком чи матір’ю дружини (чоловіка).
Для особи, яка потребує постійного догляду:
— довідка до акта огляду МСЕК за формою, затвердженою МОЗ, або ЛКК закладу охорони здоров’я про потребу в постійному догляді за формою, затвердженою МОЗ;
Для особи, яка зайнята постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір’ю:
— документи, що підтверджують родинні зв’язки (свідоцтво про шлюб або свідоцтво про народження дитини, або свідоцтво про народження особи, яка здійснює постійний догляд);
Для особи, яка зайнята постійним доглядом за батьком чи матір’ю дружини (чоловіка),
— документи, що підтверджують родинні зв’язки (свідоцтво про шлюб та свідоцтво про народження дружини (чоловіка),
— документи, що підтверджують неможливість здійснення постійного догляду дружиною (чоловіком) або іншим працездатним членом сім’ї (висновок МСЕК чи ЛКК закладу охорони здоров’я про потребу іншого працездатного члена сім’ї в постійному догляді або свідоцтво про смерть такого члена сім’ї, або витяг з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, або рішення суду про визнання безвісно відсутнім або рішення суду про оголошення його померлим),
– документи про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд або акт про встановлення факту здійснення особою постійного догляду (додаток 8).
Військовозобов’язані, які не отримують компенсації (допомоги, надбавки) на догляд, для розгляду питання надання їм відстрочки звертаються за встановленням факту здійснення постійного догляду із заявою у довільній формі на ім’я керівника виконавчого органу сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її утворення) ради, районної у м. Києві військової адміністрації за адресою задекларованого/ зареєстрованого місця проживання особи, зазначеної у п. 9 ч.1 ст. 23 Закону, за якою здійснюється догляд.
У заяві повинні бути зазначені такі відомості про військовозобов’язаного, який здійснює постійний догляд та про особу, за якою здійснюється постійний догляд:
До цієї Заяви також додаються документи аналогічні тим, які подаються з Заявою для отримання відстрочки (крім акта про встановлення факту здійснення особою постійного догляду (додаток 8)).
Заява розглядається комісією із встановлення факту здійснення особою постійного догляду протягом 10 календарних днів з дати її подання.
Під час своєї роботи комісія із встановлення факту здійснення особою постійного догляду:
За результатами роботи комісія із встановлення факту здійснення особою постійного догляду складає та надає військовозобов’язаному акт про встановлення факту здійснення особою постійного догляду (додаток 8).
Відмітимо, що форму акта про встановлення факту здійснення особою постійного догляду також змінено.
За консультацією звертайтеся до експертів Стеллар Партнерс.
Будь-який інвестор, власник майна чи бізнесу очікує, що його активи захищені, бізнес працює та приносить прибуток.
Проте, реалії сьогодення свідчать про те, що активи потребують чіткого та дієвого механізму захисту.
Організовуючи модель побудови бізнесу, за доцільне враховувати наступні юридичні моменти захисту активів.
По-перше, належне оформлення договірних правовідносин, прав на майно та активи.
Часто, в тому числі з метою економії бюджету, юридичні особи не приділяють належному оформленню договірних відносин з переходу прав на нерухоме майно уваги, не здійснюють перевірки такого майна перед набуттям права власності.
Такі помилки в подальшому можуть призвести до негативних наслідків, в тому числі і до позбавлення активів в судовому порядку.
Тому, першим, на що рекомендовано звертати увагу, це належне оформлення документів, які стосуються активів, незалежно від вартості активу.
Договір, який містить всі умови, детально врегульовує правовідносини є запорукою майбутньої захищеності активу.
По-друге, бізнес має розуміти, що на їх підприємствах має бути розроблена дієва програма щодо захисту від рейдерства.
Досить часто почали виникати випадки так званого «рейдерського захоплення» активів.
З метою нівелювання «рейдерських ризиків» необхідно щодо кожного активу здійснювати аналіз на наявність ознак рейдерського захоплення. Такий аналіз має бути проведений, в тому числі і з залученням юристів, які детально мають аналізувати правові ризики.
По-третє, дієвим механізмом захисту активів є страхування.
Страхування активів, в тому числі з огляду на ситуацію в Україні набирає значних обертів.
Договори страхування, їх умови можуть передбачати різного роду страхові випадки та можуть стосуватись як нерухомого, рухомого майна, виробничих потужностей, товару тощо.
По-четверте, у разі наявності найманих працівників чи, наприклад, залучення третіх осіб до виробничих процесів, необхідно також оформлювати належним чином захист інформації з обмеженим доступом.
З юридичної точки зору наявність угоди, яка регламентує порядок умови обліку інформації з обмеженим доступом, роботи з нею, штрафні санкції за її розголошення, створює механізм захисту активів та позбавляє можливості розголошення стороннім особам такої інформації.
По-п’яте, наявність дієвого юридичного захисту. Не буде секретом, що наявність кваліфікованої правової допомоги, проведення регулярних консультації з юристами, які спеціалізуються на захисті активів допомагає вчасно реагувати на потенційні проблеми і отримувати актуальні рекомендації.
Отже, юридичний захист активів в Україні є комплексним процесом, що включає:
– Правове оформлення. Необхідно забезпечити правильне оформлення прав власності та реєстрацію всіх активів.
– Документування угод. Усі важливі угоди повинні бути не формальними а юридично оформлені з фіксуванням всіх умов для уникнення спорів.
– Запобігання рейдерству. Необхідно вживати дієві заходи спрямовані на захист від рейдерських захоплень.
– Страхування. Доцільно здійснювати страхування активів для захисту від фізичних і фінансових ризиків.
– Конфіденційність. Інформація з обмеженим доступом, в тому числі яка стосується активів має бути захищена.
– Юридичний консалтинг. Регулярні консультації з юристами допоможуть оперативно реагувати на зміни та загрози.
Зі статтею можна ознайомитися за посиланням: Юридичний захист активів в Україні: що треба знати | ЮРЛІГА (ligazakon.net)
За консультацією звертайтеся до експертів Стеллар Партнерс.
Питання позбавлення батьківських прав осіб, які тимчасово проживають закордоном є особливо актуальним, особливо в період воєнного стану.
Відповідно до частини першої статті 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:
1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
2) ухиляються від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти;
3) жорстоко поводяться з дитиною;
4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;
5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Відповідно до уставленої судової практики, зокрема викладеної 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18 від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема:
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Крім того, зазначені чинники, повинні мати систематичний та постійних характер.
Відповідно до Постанови КЦС від 05 червня 2024 року у справі № 722/225/23, та обставина, що Відповідач тимчасово перебуває за кордоном, не є підставою для позбавлення її батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довів.
Отже, саме по собі перебування особи за кордоном не є підставою для позбавлення батьківських прав, щодо дітей. Тому у таких справах варто також звертати увагу на системність та постійність ухилення від виконання обов’язків, вину відповідача, а також необхідності такого заходу для захисту прав та інтересів дитини.
За консультацією звертайтеся до експертів Стеллар Партнерс.
Підставами для отримання такої допомоги є:
– внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов’язків військової служби;
– внаслідок захворювання, пов’язаного з виконанням ним обов’язків військової служби;
– встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин;
– отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва),
-захворювання під час виконання ним обов’язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності,
– отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов’язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби.
Розмір одноразової грошової допомоги, у випадку часткової втрати працездатності (при встановлені ступеня втрати працездатності вперше в 2024 році)
Виплачується залежно від ступеня втрати працездатності, який установлюється МСЕК, у розмірі, що визначається у відсотках прожиткового мінімуму:
– Максимальний розмір – 211 960 грн, у випадку 100% втрати працездатності), в якому вперше встановлено ступінь втрати працездатності, – військовослужбовцю.
Розмір одноразової грошової допомоги, у випадку встановлення інвалідності внаслідок поранення або внаслідок захворювання, які пов’язані з виконанням ним обов’язків військової служби (при встановлені інвалідності в 2024 році):
– 1211200 грн. – при встановлені І-групи інвалідності;
– 908400 грн. – при встановлені ІІ-групи інвалідності;
– 757 000 грн. – при встановлені ІІІ-групи інвалідності.
Розмір одноразової грошової допомоги, у випадку встановлення інвалідності в період проходження військової служби або внаслідок захворювання, пов’язаного з проходженням ним військової служби, або особі (при встановлені інвалідності в 2024 році):
Порядок отримання:
Для отримання такої допомоги відповідно до п. 21. від 25 грудня 2013 р. № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», військовослужбовець повинен подати уповноваженому органу у паперовій або електронній формі такі документи:
– заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв’язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності;
– завірену копію довідки до акта огляду МСЕК про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв’язку інвалідності чи втрати працездатності.
До заяви додаються копії:
– постанови відповідної ВЛК щодо встановлення причинного зв’язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання;
– документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов’язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп’яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження;
– документа, що посвідчує особу, якій призначається та виплачується одноразова грошова допомога, до якого внесено відомості про реєстрацію місця проживання, або довідку про реєстрацію місця проживання (у разі коли відомості про реєстрацію місця проживання до таких документів не внесені),
– копія військового квитка рядового, сержантського і старшинського складу (для військовослужбовців із числа іноземців та осіб без громадянства);
– РНОКПП (крім іноземців та осіб без громадянства) (у випадку відмови від отримання РНОКПП, – копію сторінки паспорта відповідною відміткою).
У разі наявності рішення суду, яке набрало законної сили, з питань призначення та виплати одноразової грошової допомоги, особа, якій виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, подають додатково копію відповідного рішення суду, засвідченого у встановленому порядку.
Документи повинні бути протягом 15-днів з дня їх реєстрації розглянуті керівником уповноваженого органу та передані розпорядникові бюджетних коштів.
Розпорядник бюджетних коштів має їх розглянути протягом 3-х місяців та прийняти рішення або про призначення або про відмову в її призначенні, або про повернення зазначених документів на доопрацювання.
За консультацією звертайтеся до експертів Стеллар Партнерс.
Відповідно до статті 209 Кримінального процесуального кодексу України (далі по тексту – КПК України), особа є затриманою з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою.
Процес затримання детально врегульовано статтею 208 Кримінального процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 208 КПК України затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі, без ухвали слідчого судді, суду має право уповноважена службова особа, лише у випадках:
1) якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення;
2) якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин;
3) якщо є обґрунтовані підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності особи, підозрюваної у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого корупційного злочину, віднесеного законом до підслідності НАБУ;
4) якщо є обґрунтовані підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності особи, підозрюваної у вчиненні злочину, передбаченого статтями 255, 255-1, 255-2 Кримінального кодексу України.
Відповідно до ч. 2 ст. 208 КПК України затримати особу без ухвали слідчого судді, суду, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, уповноважена особа має право виключно у випадку, якщо підозрюваний не виконав обов’язки, покладені на нього при обранні запобіжного заходу, або не виконав у встановленому порядку вимог щодо внесення коштів як застави та надання документа, що це підтверджує.
Відповідно до ч. 4 ст. 208 КПК України уповноважена службова особа, що здійснила затримання особи, повинна негайно:
Частиною п’ятою статті 208 КПК України передбачена обов’язковість складання протоколу про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину.
Окрім загальних відомостей протокол про затримання також повинен містити:
У разі якщо на момент затримання прізвище, ім’я, по батькові затриманої особи не відомі, у протоколі зазначається докладний опис такої особи та долучається її фотознімок.
Протокол про затримання підписується особою, яка його склала, і затриманим. Копія протоколу негайно під розпис вручається затриманому та надсилається прокурору.
Разом з тим, у своїй Постанові від 09 липня 2024 року у справі № 678/428/23 Верховний суд дійшов висновку, що сам факт відсутності протоколу про затримання особи, складеного відповідно до вимог ст. 208 КПК, у матеріалах кримінального провадження, жодним чином не свідчить про недопустимість всіх отриманих у подальшому доказів у цьому провадженні або ж про недопустимість слідчих дій (не можуть вважатися плодами отруйного дерева).
Означене порушення прав особи, яке виразилося у не складанні протоколу про затримання, несвоєчасному складанні протоколу про затримання або ж про затримання особи раніше, аніж це зазначено у протоколі затримання може бути усунуте шляхом констатації судом того часу затримання, коли воно реально відбулося.
За консультаціє звертайтеся до експертів Стеллар Партнерс.