Окремі аспекти виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця

Право на отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця встановлене Законом України «Про соціальний захист і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Порядок виплати такої допомоги врегульований Постановою Кабміну від 25 грудня 2013 р. № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві».

У випадку загибелі військовослужбовця вказаними нормативними актами визначено наступні обставини за яких здійснюється виплата такої допомоги:

1) (загибелі) військовослужбовця під час виконання ним обов’язків військової служби або внаслідок захворювання, пов’язаного з виконанням ним обов’язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов’язаних з виконанням обов’язків військової служби;

2) військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов’язаних із проходженням військової служби;

3) (загибелі) військовозобов’язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов’язків військової служби або служби у військовому резерві.

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується рівними частинами членам сім’ї, батькам та утриманцям загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов’язаного та резервіста.

Також передбачено й умови виплати такої допомоги у випадку поранення (контузія, травма або каліцтво), захворювання, інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов’язаного або резервіста.

Однак законодавець також передбачив підстави, за якими призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються. Так, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), захворювання, інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов’язаного або резервіста є наслідком:

а) вчинення ним кримінального або адміністративного правопорушення;

б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп’яніння;

в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров’ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом);

г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

Також не призначається особі, яка умисно позбавила життя чи вчинила замах на особу (осіб), яка (які) має (мають) відповідно до цього Закону право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, або притягалася до адміністративної чи кримінальної відповідальності за вчинення правопорушення щодо загиблої (померлої) особи, за рішенням суду, яке набрало законної сили.

У призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги може бути відмовлено або її виплата припинена чи призупинена особі, щодо якої рішенням суду, яке набрало законної сили, встановлено факт ухиляння від виконання обов’язку щодо утримання загиблої (померлої) особи за її життя.

За наявності спору між особами, які мають право на призначення і виплату одноразової грошової допомоги, або між особами і органами, уповноваженими призначати та здійснювати виплату одноразової грошової допомоги, щодо права на призначення і виплату одноразової грошової допомоги та/або її розміру орган, уповноважений здійснювати виплату одноразової грошової допомоги, призупиняє її виплату до вирішення спору у судовому порядку та набрання судовим рішенням законної сили

Колегія суддів у Постанові Верховного суду від 18 березня 2024 року у справі № 120/13997/21 сформулювала правовий висновок про те, що законодавством передбачено обмеження у виплаті гарантованої державною одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, зокрема, внаслідок наявності доведеного факту вчинення ним дій у стані алкогольного сп`яніння. Така допомога не призначається і не виплачується лише у випадку, якщо смерть військовослужбовця або втрата ним працездатності є наслідком вчинення активних дій самим військовослужбовцем, який знаходиться у стані алкогольного сп`яніння.

Отже, право на одноразову грошову допомогу не є безумовним та передбачає ряд виключень.

За консультацією звертайтеся до юристів Стеллар Партнерс.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (стаття 43 Конституції України).

Права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов`язки громадянина визначаються виключно законами (пункт 1 частини першої статті 92 Конституції України).

Водночас, відповідно до статті 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, військовослужбовці зобов`язані свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.

Згідно з абзацом 17 статті 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України солдат зобов`язаний і під час перебування поза розташуванням військової частини поводитися з гідністю і честю, не допускати порушень громадського порядку та негідних вчинків.

Виникають ситуації коли військового позбавляють додаткових виплат, з огляд на вчинення ним правопорушення не пов’язаного зі службою.

Наприклад, порушення ПДР.

Командири, дізнавшись, що військовий порушив вимоги закону, які не пов’язані з військовою службою, одразу позбавляють його додаткових виплат.

Проте, такі рішення не завжди відповідають вимогам законодавства.

Юристи Стеллар Партнерс виокремлюють випадки, коли за вчинення правопорушення військовим позбавлення додаткових винагород є безпідставним.

Додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168  та встановлена на період дії воєнного стану, є новим та особливим видом у системі грошового забезпечення, зокрема військовослужбовцям, виплата якої, з одного боку, має регулярний щомісячний характер, а з іншого, – обмежена строком дії воєнного стану в Україні.

Правова природа такої виплати невід`ємно пов`язана із особливим характером служби, із здійсненням спеціальних повноважень, які змістовно випливають із статусу військовослужбовця та передбачені законом і мають компенсаційну мету, – часткова відплата за особливості несення служби в умовах війни.

Так, грошове забезпечення передбачене пунктом 15 Розділу I «Загальні положення» Постанови №168, не виплачується: за час надання військовослужбовцям відпусток відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати; якщо виплачуються академічні стипендії; за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше; за час перебування на лікуванні в лікарняних закладах понад встановлені чинним законодавством строки; за час тимчасового виконання обов`язків понад два місяці за новими посадами у зв`язку з переведенням військової частини на інший штат (внесення змін до штату); за час тримання військовослужбовців під вартою чи перебування під цілодобовим домашнім арештом; за час відбування покарання на гауптвахті військовослужбовцями строкової військової служби. Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Таким чином, питання невиплати військовослужбовцю додаткової винагороди у зв`язку з вчиненням адміністративного правопорушення, яке є предметом спірних правовідносинах, Постанова №168 не врегульовує.

Як вказує Верховний Суд, пункт 10 рішення Міністра оборони України від 25 березня 2022 року №248/1298, яким передбачено умову не включення до наказів про виплату додаткової винагороди військовослужбовців у разі вчинення інших дій (бездіяльності), які мають ознаки адміністративного або кримінального правопорушення, слід пов`язувати з проходженням військової служби.

Цей висновок міститься в Постанові Верховного Суду від 20.03.2024 по справі № 560/7178/22.

Отже, позбавлення додаткових виплат військовослужбовцю можливе лише якщо останній вчинив правопорушення, яке нерозривно пов’язане з несенням служби.

Якщо вчинено інше правопорушення, що не пов’язано з несенням служби, позбавлення передбаченої Постановою № 168 додаткової винагороди є безпідставним.

У разі виникнення додаткових юридичних питань щодо виплат, винагород військовим, судового захисту в суді, звертайтеся до адвокатів Стеллар Партнерс.

 

2 квітня 2024 року розпочато процес прийому заяв від постраждалих до Реєстру збитків, спричинених збройною агресією (надалі – Реєстр).

Відмітимо, що відповідно Статуту Реєстру збитків його функціями є виключно прийняття та обробка інформації, що стосується заяв про відшкодування збитків та доказів, які це підтверджують; категоризація, класифікація та систематизація цих заяви, оцінка та визначення прийнятності заяв для включення до Реєстру та реєстрація прийнятих заяв з метою їх майбутнього розгляду та винесення рішення.

Сам по собі Реєстр не має жодних правомочностей щодо ухвалення рішень щодо таких заяв, включаючи визначення відповідальності та призначення будь-яких виплат чи компенсацій.

 Це означає, що Реєстр не буде розглядати суть заяв та оцінювати додані докази, це питання повинно бути віднесено до компетенції іншого органу, до якого саме – поки що не відомо.

Механізм та умови компенсації теж планують визначити згодом.

На сайті Реєстру збитків (https://rd4u.coe.int/uk/home) розміщено механізм подання заяви. Відмітимо, що конкретних строків подання заяв не визначено. Алгоритм подання заяв наступний:

  1. Здійснення реєстрації особистого кабінету на порталі diia.gov.ua за допомогою електронного підпису, або, якщо кабінет вже створений, необхідно авторизуватись.
  2. Заповнення заяви та додати докази пошкодження та вартості збитків.
  3. Підписати та відправити заяву.

Відмітимо, що поки не визначено, які саме докази будуть належними для присудження компенсації, як і немає чітко визначеного переліку, тому поки не зрозуміло чи достатнім буде акту обстеження майна чи необхідне рішення суду, чеки про оплату матеріалів, фото-докази тощо.

Надалі всі повідомлення щодо заяви будуть приходити в «Дію», однак зауважимо, що поки частково врегульовано лише механізм подачі самої заяви, однак не визначено повного механізму відшкодування та не наділено відповідними повноваження орган, що буде розглядати ці заяви по суті, а тому не відомо ні порядку, ні строку.

У разі виникнення додаткових питань щодо фіксації збитків, підготовки документів до Суду для стягнення збитків, можна звернутись за консультацією до юристів Стеллар Партнерс.

25.03.2024 року на сайті Верховної Ради України зареєстрований «Проект Закону № 11115  про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності платформ спільного доступу до інформації, через які поширюється масова інформація».

По-перше, проектом Закону № 11115 пропонується внести зміни до ряду інших Законів України, зокрема «Про медіа», «Про банки та банківську діяльність», «Про хмарні послуги» тощо.

По-друге, проектом Закону № 11115 пропонується:

– Врегулювати механізм державного регулювання у сфері медіа з огляду на воєнний стан;

– Встановлюються законодавчі вимоги до провайдерів платформ спільного доступу до інформації, яка поширюється як масова інформація;

– Встановлюється необхідність присутності в Україні представника (представництва, юридичної особи чи фізичної особи по довіреності) для комунікації. Проте, Законопроектом передбачається, що ця вимога не поширюється на платформи, що мають свої представництва в ЄС.

– Забороняється в Україні діяльність суб’єктів у сфері медіа, які належать або фінансуються резидентами країни агресора;

Законопроектом встановлюється, що у разі відсутності комунікації з провайдером (як через відсутність представництва, так і через ненадання витребуваних документів та інформації) це є підставою для визнання структури власності такого провайдера непрозорою.

Даний законопроект вже йменували як «закон про telegram».

Більш детально з текстом Законопроекту 11115 можна ознайомитись за посиланням: blob:https://itd.rada.gov.ua/6b256027-0b43-4797-af6d-bb021e6fdfa9

Повноваженням на  затримання і доставлення має виключно Національна поліція у випадку письмового звернення ТЦК та СП, органів СБУ за визначеною формою і лише за:

  • порушення призовниками, військовозобов’язаними, резервістами правил військового обліку (ст. 210 КУпАП);
  • порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію (2101 КУпАП).

Форма такого звернення визначена Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов’язаних та резервістів» та міститься в додатку 20 Постанови.

Тобто таке звернення повинно містити усі заповненні реквізити та стосуватись конкретно визначеної фізичної особи за конкретно визначене адміністративне правопорушення.

Саме тому працівники ТЦК та СП («військкоматів») самостійно не можуть здійснювати ні затримання ні, тим  більше, доставлення особи до ТЦК та СП.

Відмітимо, що поліцейські відповідно до частини 3 статті 18 Закону України «Про Національну поліцію» під час звернення до особи, або у разі звернення особи до поліцейського, зобов’язані назвати своє прізвище, посаду, спеціальне звання та пред’явити на  вимогу особи службове посвідчення, надавши можливість ознайомитися з викладеною в ньому інформацією, не випускаючи його з рук.

Під час адміністративного затримання поліцейські зобов’язані скласти протокол про адміністративне затримання, в якому зазначити:

– дату і місце його складення;

– посада, прізвище, ім’я та по батькові особи, яка склала протокол;

– відомості про особу затриманого;

– час і мотиви затримання;

– підпис посадової особи, яка його склала,

– підпис затриманого, а якщо затриманий відмовляється підписати його – відповідний запис про це.

Про місце перебування затриманої особи негайно повідомляються її родичі, а на її прохання також власник відповідного підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган.

Поліцейські інформують також центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги, крім випадків, якщо особа захищає себе особисто чи запросила захисника (ст. 262 КУпАП).

Затримання може тривати не більш як 3 години (ст. 263 КУпАП).

Доставлення здійснюється з метою складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі неможливості скласти його на місці вчинення правопорушення (ст. 259 КУпАП).

Право на складання протоколу про адміністративне правопорушення про порушення призовниками, військовозобов’язаними, резервістами правил військового обліку (ст. 210 КУпАП), порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію (2101 КУпАП) мають право лише керівники ТЦК та СП від імені ТЦК та СП.

 

Приписами статті 402 Кримінального кодексу України визначено, що непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, а також інше умисне невиконання наказу – карається службовим обмеженням на строк до двох років або триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

Те саме діяння, якщо воно вчинено групою осіб або спричинило тяжкі наслідки, -карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

Непокора, вчинена в умовах особливого періоду, крім воєнного стану – карається позбавленням волі на строк від п’яти до семи років.

Непокора, вчинена в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці -карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

Статтею 94 Кримінального процесуального кодексу України (далі також КПК України) передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Відповідно до ст.91 Кримінального процесуального кодексу України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню:

1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини, вчинення кримінального правопорушення;

2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;

3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат;

4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження;

5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.

Згідно зі ст. 92 КПК України обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, – на потерпілого.

Склад кримінального правопорушення передбаченого ст. 402 КК України, передбачає непокору, тобто відкриту відмову виконати наказ начальника, а також інше умисне невиконання наказу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Отже в суді,  поза розумним сумнівом, має бути доведено кожен з елементів складу злочину, як ті, що утворюють об`єктивну сторону злочину, так і ті, що визначають його суб`єктивну сторону.

Слід зазначити, що основним безпосереднім об`єктом злочину, передбаченого ст. 402 КК України, є встановлений законодавством порядок несення або проходження військової служби, порядок виконання у військових формуваннях України наказів, який забезпечує необхідні в умовах військової служби відносини підлеглості та військової честі.

З об`єктивної сторони цей злочин вчиняється шляхом відкритої відмови виконати наказ начальника (непокора) або в іншому умисному невиконанні наказу.

Під наказом розуміється одна із форм реалізації владних функцій, організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов`язків військової службової особи, змістом якої є пряма, обов`язкова для виконання вимога начальника про вчинення або невчинення підлеглим (групою підлеглих) певних дій по службі.

В контексті ст. 402 КК України під наказом розуміється також пряма вимога у вигляді розпорядження, вказівки, команди тощо.

Наказ (розпорядження) може бути відданий письмово, усно або іншим способом, переданий безпосередньо підлеглому чи через інших осіб, у тому числі телефоном, телеграфом, через радіозв`язок тощо.

Суттєве кримінально-правове значення має характер відданого наказу.

Так, наказ завжди має бути конкретним.

Крім того, наказ має бути законним і виданим тільки в межах компетенції відповідної службової особи.

Відкрита відмова від виконання наказу визначає найбільш зухвалу форму невиконання.

При такій непокорі підлеглий у категоричній формі усно або письмово заявляє, що він виконувати наказ не буде.

Підлеглий також може мовчки демонстративно скоювати дії, які свідчать, що наказ виконуватись не буде.

Відмова може бути заявлена віч-на-віч або прилюдно.

Публічна непокора, особливо перед строєм, як правило, буде свідчити про підвищену суспільну небезпеку.

Непокору слід вважати закінченим злочином із моменту відкритої відмови виконати наказ або з моменту навмисного його невиконання незалежно від настання наслідків.

Суб`єктом злочину є військовослужбовець (військовозобов`язаний під час проходження зборів), підлеглий щодо начальника, який віддав наказ.

З суб`єктивної сторони злочин може бути вчинений лише з прямим умислом. Мотиви непокори у цілому не мають значення для кваліфікації.

Тобто,  з суб`єктивної сторони, злочин, передбачений ст. 402 КК України, може бути вчинений лише з прямим умислом.

Прямий умисел у злочинах з формальним складом характеризується психічним ставленням виключно до діяння.

Для встановлення прямого умислу на вчинення злочину з формальним складом слід з`ясувати, чи усвідомлює особа суспільно-небезпечний характер свого діяння (інтелектуальна ознака умислу) і чи бажає вчинити таке суспільно-небезпечне діяння (вольова ознака умислу).

Стандарт доведення «поза розумним сумнівом» означає, що сторона обвинувачення, дотримуючись засади змагальності, та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, зобов`язана довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити; всю сукупність фактів, установлених у суді, – є та версія подій, за якою мав місце злочин і він був вчинений обвинуваченим (аналогічна позиція викладена у постановах ККС ВС від 15 квітня 2021 року у справі №751/2824/20 та від 23 лютого 2021 року у справі №742/642/18).

Відповідно до п. 2 ст. 6 Європейської Конвенції з прав людини, ст. 62 Конституції України та ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Аналогічна позиція дотримана в п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 № 6 та у рішенні Конституційного Суду України від 26.02.2019 № 1- р/2019.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 КПК України якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом, особа має бути виправдана.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, підставою для закриття кримінального провадження є встановлення відсутності в діянні особи складу кримінального правопорушення.

Згідно з абз. 1 ч. 7 ст. 284 КПК України, якщо обставини, передбачені, зокрема, вказаним п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, виявляються під час судового розгляду, суд зобов`язаний ухвалити виправдувальний вирок.

Отже,  якщо судом буде встановлено відсутність в діях обвинуваченого обов`язкових елементів складу злочину, передбаченого ст. 402 КК України суд визнає обвинуваченого невинуватим у вчиненні інкримінованого йому злочину.

 

Так, Велика Палата Верховного Суду визначила підсудність у спорах щодо встановлення юридичних фактів під час отримання родичами 15 млн. грн. компенсації у випадку загибелі військовослужбовця.

Відповідно до ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до вимог ч.1 ст.293 ЦПК України окреме провадження – це вид непозовного цивільного судочинства, у порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Так, положеннями ч.5 ст.17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їх сімей.

Згідно ст.46 Конституції України громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст.41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідів або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних перевірених, які були визнані в порядку навчального (або очні) та спеціальних зборів, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві випущено у смерть і на умовах, встановлених Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.

Згідно ч.1 ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, – гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі ( смерті ) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби.

Частиною 1 статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» унормовано, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого).

Утриманцями вважаються члени сім’ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов’язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).

Разом з тим, статтею 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» передбачено, що члени сім’ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Пунктом 5-2 Додатку № 2 до Порядку № 45 передбачений перелік документів, які надають члени сім’ї для призначення та виплати одноразової грошової допомоги.

Так, наприклад, для отримання виплати певній категорії осіб (утриманцям чи дружині, яка проживала з військовим без реєстрації шлюбу) необхідно було звертатись до суду щодо про встановлення який має юридичне значення в порядку окремого провадження.

Проте, з огляду на характер правовідносин, суди цивільної юрисдикції відмовляли у відкритті провадження, вказуючи що це питання віднесено до адміністративної юрисдикції.

18.01.2024 Велика Палата Верховного Суду поставила крапку в підсудності цього питання, заначивши про віднесення до судів цивільної юрисдикції питання встановлення факту, що має юридичне значення під час правовідносин, що виникли у зв’язку з загибеллю військовослужбовця.

Команда адвокатського об’єднання «Стеллар Партнерс» надає правничі послуги та консультує відносно захисту інтересів під час отримання допомоги у зв’язку з загибеллю військовослужбовця.

13 грудня 2023 року Верховна Рада України направила на підпис Президенту України проголосований Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення правового регулювання правовідносин, пов’язаних з призначенням, отриманням одноразової грошової допомоги та наданням пільг деяким категоріям осіб»

Даним законом змінюється порядок виплати 15 млн у разі загибелі військовослужбовця під час воєнного стану.

Зокрема, визначатиметься, що особа рядового чи начальницького складу служби цивільного захисту на випадок своєї загибелі може зробити особисте розпорядження (заповіт) про виплату одноразової грошової допомоги особі за його вибором та розміру частки.

У такому випадку одноразова грошова допомога виплачується особі на чию користь складено особисте розпорядження (заповіт), у частці, яка у ньому визначена.

Хто матиме право на виплату:

І. Діти загиблого (померлого), у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблого (померлого) та народжені після його смерті, а також діти, щодо яких загиблого (померлого) було позбавлено батьківських прав; той із подружжя, який пережив загиблого (померлого);

ІІ. Батьки (усиновлювачі), якщо вони не були позбавлені щодо нього батьківських прав і їхні права не були поновлені на час загибелі (смерті) особи;

ІІІ. Онуки, у випадку, якщо їх батька або матері, що є дитиною загиблого (померлого), не було в живих на момент загибелі (смерті) особи або на момент призначення допомоги;

ІV. Жінка або чоловік, з яким загиблий (померлий) проживали однією сім’єю, але не перебували у шлюбі між собою, за умови, що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили;

V. Утриманці загиблого (померлого).

“Коментарі” поцікавилися в експертів, чи можуть дівчат притягнути до відповідальності за танці біля могил і що саме вони порушили з юридичного погляду

Мешканців Києва минулого тижня обурив вчинок двох сестер, які влаштували танці на Лісовому цвинтарі біля могил загиблих військовослужбовців. Поліція відреагувала на інцидент і вже відкрила кримінальне провадження.

“Коментарі” поцікавилися в експертів, чи можуть дівчат насправді притягнути до відповідальності за танці біля могил і що саме вони порушили з юридичної точки зору. Наголосимо, що ми не оцінюємо цей вчинок з моральної точки зору, а лише розбираємося в юридичних аспектах цього інциденту.

Передісторія

 

Нагадаємо, відео з танцями дівчат біля могил з’явилося у мережі у четвер, 24 серпня. Через кілька годин поліція знайшла “героїнь” з відео та привезла їх до Дніпровського управління поліції. Там встановили їхні особи, сфотографували та відкрили кримінальне провадження за ч. 2 ст. 297 (Наруга над могилою) і внесли відповідні дані до Єдиного реєстру. Їм загрожує обмеження чи позбавлення волі терміном від 3 до 5 років.

Фігурантки пояснили, що танцювали біля могили свого батька, який загинув у боях під Ізюмом. За їхніми словами, вони знали ставлення батька до культури поховання, тому не бачили у своєму вчинку нічого поганого, але пізніше переоцінили його та вибачилися.

Що таке “Наруга над могилою” в законодавстві?

Насамперед треба розібратися, що означає наруга над могилою в Кримінальному кодексі України, оскільки дівчатам інкримінують відповідну статтю 297.

У частині 2 цієї статті йдеться про “осквернення або руйнування братської могили чи могили Невідомого солдата, пам’ятника, спорудженого в пам’ять тих, хто боровся проти нацизму в роки Другої світової війни – радянських воїнів-визволителів, учасників партизанського руху, підпільників, жертв нацистських переслідувань, воїнів-інтернаціоналістів та миротворців, а також осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації або іншої держави, визнаної Верховною Радою України агресором, учасників Революції Гідності, борців за незалежність України у 20 столітті”.

Чи можна притягнути дівчат до відповідальності?

У коментарі нашому виданню адвокат та керуючий партнер адвокатського об’єднання “Стеллар Партнерс” Святослав Святюк пояснив, що, незважаючи на відсутність чіткого визначення “наруги над могилою”, поліція має право відкрити кримінальне провадження, якщо виявила обставини, які можуть свідчити про скоєне кримінальне правопорушення. Однак це ще не означає, що фігурантів визнають винними і вони будуть покарані за свої дії.

– Сам факт початку досудового розслідування жодним чином не свідчить про провину осіб, щодо яких розпочали слідчі дії, та про сам факт кримінального правопорушення, – зазначив Святослав.

На його думку, ситуація з танцями на цвинтарі є досить спірною, оскільки вичерпних кваліфікуючих ознак прояву дій, що характеризують об’єктивну сторону злочину, у законодавстві чітко не визначено.

Окрім танців, на опублікованому в мережі відео не помічено дій, закликів чи виразів, які безпосередньо стосуються похованих військовослужбовців, їхніх могил або обставин їхньої загибелі.

Також Святюк вважає сумнівним кваліфікацію провадження за ч. 2 ст. 297, оскільки тип поведінки дівчат не характеризується ознаками наруги над могилою.

– Насамперед, об’єктом даного злочину є посягання на моральну складову, загальноприйняті моральні засади суспільства, повага до померлих та місць їхнього поховання. Тому, безперечно, дані особи мали усвідомлювати доречність своєї поведінки, враховуючи місце та час, – пояснив адвокат.

На думку Святослава, не виключено, що надалі в ході слідства зміниться частина чи навіть стаття, за якою дівчат притягнуть до кримінальної відповідальності. Наприклад, слідчі можуть змінити статтю на “Хуліганство” (ст. 296 КК України).

При цьому Святюк упевнений, що наразі подібні випадки поліція демонструватиме дедалі частіше, оскільки суспільство тривалий час перебуває у військовому стані, багато людей втрачають своїх родичів, близьких та знайомих через війну.

– Отже, державний апарат намагатиметься максимально компенсувати виправданий запит громадськості на справедливість, повагу до честі тих, хто заплатив найвищу ціну, – зазначив Святюк у коментарі нашій редакції.

Адвокат та заступник голови адвокатського об’єднання “Алібі” Олексій Бебель вважає, що танці на цвинтарі або біля місць поховання правильно розглядати в контексті наруги над могилами, оскільки це можна розцінити як демонстрацію зневаги до місць поховання. Однак це лише його суб’єктивна думка, оскільки у законодавстві це поняття не має чіткого визначення.

– Інша справа – довести це у ході досудового розслідування і головне – у суді, – зазначив Олексій. Зважаючи на це, можна дійти висновку, що для притягнення дівчат до кримінальної відповідальності за танці на цвинтарі слідчим доведеться довести в суді, що ці дії справді можна розцінювати як наругу над могилою. У рамках законодавства зробити це буде досить складно через відсутність чітких визначень.

Питання до затримання та публікації фото

Поліція затримала дівчат у Києві того дня, коли в мережі з’явилося їхнє відео з танцями. Їх одразу ж привезли до управління поліції, після чого був опублікований відповідний пост з фотографіями фігуранток.

 

Варто зазначити, що фото дівчат публікувалися до повідомлення про підозру в цій справі.

Особи “героїнь” були розмиті та встановити їхні особи за цими знімками немає можливості, тож закон не був порушений, хоч дівчата ще не були офіційно підозрюваними.

Проте Олексій Бебель бачить проблему у постійній публікації фото затриманих, місць проведення обшуків та вилученого майна. Він вважає це нерозумним потягом як з боку поліції, так і інших державних органів.

– Публікація таких знімків перетворилася не просто на дешевий піар, а й стала справжньою бідою. Проводять обшук у свідка – публікують у ЗМІ, кричать, що відшукали гроші та цінності, ніби щось незаконне виявили, а потім, опустивши очі, повертають за рішенням суду. Але знімків не публікують, – заявив адвокат.

За його словами, це відбувається через втрату професіоналізму та безкарності, адже нема кому запитати про доцільність цих дій після виправдання в суді.

Стосовно ситуації з публікаціями фотографій дівчат, юрист заявив, що сестри можуть спробувати вимагати компенсацію за це. Якщо їм оголосять підозру, то відповідні скарги потрібно направити до прокуратури та слідчого судді, а якщо про підозру їм не повідомляють – то після закриття провадження потрібно поскаржитися до районного суду.

Однак, враховуючи той факт, що ідентифікувати їх за тими знімками досить складно, отримати компенсацію навіть за умови визнання їхньої невинуватості буде досить складно.

Читати повністю нашу статтю можна за посиланням: kyiv.comments.ua