16 серпня 2024 Кабінет Міністрів України Постановою № 960 вніс зміни щодо Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Зазначені зміни стосуються регулювання порядку оформлення відстрочки, з підстав передбачених ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (надалі також – Закон).
Не виключенням стала, зокрема, підстава передбачена п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону України, а саме – для осіб, які зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір’ю (батьком чи матір’ю дружини (чоловіка), якщо вона сама потребує постійного догляду за висновком МСЕК чи ЛКК закладу охорони здоров’я, померла (загинула), визнана зниклою безвісти або безвісно відсутньою, оголошена померлою, і батько чи мати дружини не має інших працездатних членів сім’ї, які зобов’язані та можуть здійснювати за ними догляд), які за висновком МСЕК чи ЛКК закладу охорони здоров’я потребують постійного догляду.
Відтепер у цій заяві повинні поставити відповідну відмітку військовозобов’язані зайняті постійним доглядом за хворим батьком чи матір’ю дружини (чоловіка), у випадках, передбачених п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону, про відсутність інших працездатних членів сім’ї, які зобов’язані та можуть здійснювати постійний догляд за хворим батьком чи матір’ю дружини (чоловіка).
Військовозобов’язані, зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір’ю, не зазначають у цій заяві, інформацію про інших працездатних членів сім’ї, які зобов’язані та можуть здійснювати постійний догляд.
Відтепер різниться перелік документів для осіб, які зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір’ю та для особі, які зайняті постійним доглядом за батьком чи матір’ю дружини (чоловіка).
Для особи, яка потребує постійного догляду:
— довідка до акта огляду МСЕК за формою, затвердженою МОЗ, або ЛКК закладу охорони здоров’я про потребу в постійному догляді за формою, затвердженою МОЗ;
Для особи, яка зайнята постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір’ю:
— документи, що підтверджують родинні зв’язки (свідоцтво про шлюб або свідоцтво про народження дитини, або свідоцтво про народження особи, яка здійснює постійний догляд);
Для особи, яка зайнята постійним доглядом за батьком чи матір’ю дружини (чоловіка),
— документи, що підтверджують родинні зв’язки (свідоцтво про шлюб та свідоцтво про народження дружини (чоловіка),
— документи, що підтверджують неможливість здійснення постійного догляду дружиною (чоловіком) або іншим працездатним членом сім’ї (висновок МСЕК чи ЛКК закладу охорони здоров’я про потребу іншого працездатного члена сім’ї в постійному догляді або свідоцтво про смерть такого члена сім’ї, або витяг з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, або рішення суду про визнання безвісно відсутнім або рішення суду про оголошення його померлим),
– документи про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд або акт про встановлення факту здійснення особою постійного догляду (додаток 8).
Військовозобов’язані, які не отримують компенсації (допомоги, надбавки) на догляд, для розгляду питання надання їм відстрочки звертаються за встановленням факту здійснення постійного догляду із заявою у довільній формі на ім’я керівника виконавчого органу сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її утворення) ради, районної у м. Києві військової адміністрації за адресою задекларованого/ зареєстрованого місця проживання особи, зазначеної у п. 9 ч.1 ст. 23 Закону, за якою здійснюється догляд.
У заяві повинні бути зазначені такі відомості про військовозобов’язаного, який здійснює постійний догляд та про особу, за якою здійснюється постійний догляд:
До цієї Заяви також додаються документи аналогічні тим, які подаються з Заявою для отримання відстрочки (крім акта про встановлення факту здійснення особою постійного догляду (додаток 8)).
Заява розглядається комісією із встановлення факту здійснення особою постійного догляду протягом 10 календарних днів з дати її подання.
Під час своєї роботи комісія із встановлення факту здійснення особою постійного догляду:
За результатами роботи комісія із встановлення факту здійснення особою постійного догляду складає та надає військовозобов’язаному акт про встановлення факту здійснення особою постійного догляду (додаток 8).
Відмітимо, що форму акта про встановлення факту здійснення особою постійного догляду також змінено.
За консультацією звертайтеся до експертів Стеллар Партнерс.
Підставами для отримання такої допомоги є:
– внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов’язків військової служби;
– внаслідок захворювання, пов’язаного з виконанням ним обов’язків військової служби;
– встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин;
– отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва),
-захворювання під час виконання ним обов’язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності,
– отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов’язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби.
Розмір одноразової грошової допомоги, у випадку часткової втрати працездатності (при встановлені ступеня втрати працездатності вперше в 2024 році)
Виплачується залежно від ступеня втрати працездатності, який установлюється МСЕК, у розмірі, що визначається у відсотках прожиткового мінімуму:
– Максимальний розмір – 211 960 грн, у випадку 100% втрати працездатності), в якому вперше встановлено ступінь втрати працездатності, – військовослужбовцю.
Розмір одноразової грошової допомоги, у випадку встановлення інвалідності внаслідок поранення або внаслідок захворювання, які пов’язані з виконанням ним обов’язків військової служби (при встановлені інвалідності в 2024 році):
– 1211200 грн. – при встановлені І-групи інвалідності;
– 908400 грн. – при встановлені ІІ-групи інвалідності;
– 757 000 грн. – при встановлені ІІІ-групи інвалідності.
Розмір одноразової грошової допомоги, у випадку встановлення інвалідності в період проходження військової служби або внаслідок захворювання, пов’язаного з проходженням ним військової служби, або особі (при встановлені інвалідності в 2024 році):
Порядок отримання:
Для отримання такої допомоги відповідно до п. 21. від 25 грудня 2013 р. № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», військовослужбовець повинен подати уповноваженому органу у паперовій або електронній формі такі документи:
– заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв’язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності;
– завірену копію довідки до акта огляду МСЕК про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв’язку інвалідності чи втрати працездатності.
До заяви додаються копії:
– постанови відповідної ВЛК щодо встановлення причинного зв’язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання;
– документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов’язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп’яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження;
– документа, що посвідчує особу, якій призначається та виплачується одноразова грошова допомога, до якого внесено відомості про реєстрацію місця проживання, або довідку про реєстрацію місця проживання (у разі коли відомості про реєстрацію місця проживання до таких документів не внесені),
– копія військового квитка рядового, сержантського і старшинського складу (для військовослужбовців із числа іноземців та осіб без громадянства);
– РНОКПП (крім іноземців та осіб без громадянства) (у випадку відмови від отримання РНОКПП, – копію сторінки паспорта відповідною відміткою).
У разі наявності рішення суду, яке набрало законної сили, з питань призначення та виплати одноразової грошової допомоги, особа, якій виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, подають додатково копію відповідного рішення суду, засвідченого у встановленому порядку.
Документи повинні бути протягом 15-днів з дня їх реєстрації розглянуті керівником уповноваженого органу та передані розпорядникові бюджетних коштів.
Розпорядник бюджетних коштів має їх розглянути протягом 3-х місяців та прийняти рішення або про призначення або про відмову в її призначенні, або про повернення зазначених документів на доопрацювання.
За консультацією звертайтеся до експертів Стеллар Партнерс.
Право на отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця встановлене Законом України «Про соціальний захист і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Порядок виплати такої допомоги врегульований Постановою Кабміну від 25 грудня 2013 р. № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві».
У випадку загибелі військовослужбовця вказаними нормативними актами визначено наступні обставини за яких здійснюється виплата такої допомоги:
1) (загибелі) військовослужбовця під час виконання ним обов’язків військової служби або внаслідок захворювання, пов’язаного з виконанням ним обов’язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов’язаних з виконанням обов’язків військової служби;
2) військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов’язаних із проходженням військової служби;
3) (загибелі) військовозобов’язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов’язків військової служби або служби у військовому резерві.
Одноразова грошова допомога призначається і виплачується рівними частинами членам сім’ї, батькам та утриманцям загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов’язаного та резервіста.
Також передбачено й умови виплати такої допомоги у випадку поранення (контузія, травма або каліцтво), захворювання, інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов’язаного або резервіста.
Однак законодавець також передбачив підстави, за якими призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються. Так, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), захворювання, інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов’язаного або резервіста є наслідком:
а) вчинення ним кримінального або адміністративного правопорушення;
б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп’яніння;
в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров’ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом);
г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.
Також не призначається особі, яка умисно позбавила життя чи вчинила замах на особу (осіб), яка (які) має (мають) відповідно до цього Закону право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, або притягалася до адміністративної чи кримінальної відповідальності за вчинення правопорушення щодо загиблої (померлої) особи, за рішенням суду, яке набрало законної сили.
У призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги може бути відмовлено або її виплата припинена чи призупинена особі, щодо якої рішенням суду, яке набрало законної сили, встановлено факт ухиляння від виконання обов’язку щодо утримання загиблої (померлої) особи за її життя.
За наявності спору між особами, які мають право на призначення і виплату одноразової грошової допомоги, або між особами і органами, уповноваженими призначати та здійснювати виплату одноразової грошової допомоги, щодо права на призначення і виплату одноразової грошової допомоги та/або її розміру орган, уповноважений здійснювати виплату одноразової грошової допомоги, призупиняє її виплату до вирішення спору у судовому порядку та набрання судовим рішенням законної сили
Колегія суддів у Постанові Верховного суду від 18 березня 2024 року у справі № 120/13997/21 сформулювала правовий висновок про те, що законодавством передбачено обмеження у виплаті гарантованої державною одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, зокрема, внаслідок наявності доведеного факту вчинення ним дій у стані алкогольного сп`яніння. Така допомога не призначається і не виплачується лише у випадку, якщо смерть військовослужбовця або втрата ним працездатності є наслідком вчинення активних дій самим військовослужбовцем, який знаходиться у стані алкогольного сп`яніння.
Отже, право на одноразову грошову допомогу не є безумовним та передбачає ряд виключень.
За консультацією звертайтеся до юристів Стеллар Партнерс.
Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (стаття 43 Конституції України).
Права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов`язки громадянина визначаються виключно законами (пункт 1 частини першої статті 92 Конституції України).
Водночас, відповідно до статті 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, військовослужбовці зобов`язані свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
Згідно з абзацом 17 статті 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України солдат зобов`язаний і під час перебування поза розташуванням військової частини поводитися з гідністю і честю, не допускати порушень громадського порядку та негідних вчинків.
Виникають ситуації коли військового позбавляють додаткових виплат, з огляд на вчинення ним правопорушення не пов’язаного зі службою.
Наприклад, порушення ПДР.
Командири, дізнавшись, що військовий порушив вимоги закону, які не пов’язані з військовою службою, одразу позбавляють його додаткових виплат.
Проте, такі рішення не завжди відповідають вимогам законодавства.
Юристи Стеллар Партнерс виокремлюють випадки, коли за вчинення правопорушення військовим позбавлення додаткових винагород є безпідставним.
Додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168 та встановлена на період дії воєнного стану, є новим та особливим видом у системі грошового забезпечення, зокрема військовослужбовцям, виплата якої, з одного боку, має регулярний щомісячний характер, а з іншого, – обмежена строком дії воєнного стану в Україні.
Правова природа такої виплати невід`ємно пов`язана із особливим характером служби, із здійсненням спеціальних повноважень, які змістовно випливають із статусу військовослужбовця та передбачені законом і мають компенсаційну мету, – часткова відплата за особливості несення служби в умовах війни.
Так, грошове забезпечення передбачене пунктом 15 Розділу I «Загальні положення» Постанови №168, не виплачується: за час надання військовослужбовцям відпусток відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати; якщо виплачуються академічні стипендії; за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше; за час перебування на лікуванні в лікарняних закладах понад встановлені чинним законодавством строки; за час тимчасового виконання обов`язків понад два місяці за новими посадами у зв`язку з переведенням військової частини на інший штат (внесення змін до штату); за час тримання військовослужбовців під вартою чи перебування під цілодобовим домашнім арештом; за час відбування покарання на гауптвахті військовослужбовцями строкової військової служби. Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.
Таким чином, питання невиплати військовослужбовцю додаткової винагороди у зв`язку з вчиненням адміністративного правопорушення, яке є предметом спірних правовідносинах, Постанова №168 не врегульовує.
Як вказує Верховний Суд, пункт 10 рішення Міністра оборони України від 25 березня 2022 року №248/1298, яким передбачено умову не включення до наказів про виплату додаткової винагороди військовослужбовців у разі вчинення інших дій (бездіяльності), які мають ознаки адміністративного або кримінального правопорушення, слід пов`язувати з проходженням військової служби.
Цей висновок міститься в Постанові Верховного Суду від 20.03.2024 по справі № 560/7178/22.
Отже, позбавлення додаткових виплат військовослужбовцю можливе лише якщо останній вчинив правопорушення, яке нерозривно пов’язане з несенням служби.
Якщо вчинено інше правопорушення, що не пов’язано з несенням служби, позбавлення передбаченої Постановою № 168 додаткової винагороди є безпідставним.
У разі виникнення додаткових юридичних питань щодо виплат, винагород військовим, судового захисту в суді, звертайтеся до адвокатів Стеллар Партнерс.
2 квітня 2024 року розпочато процес прийому заяв від постраждалих до Реєстру збитків, спричинених збройною агресією (надалі – Реєстр).
Відмітимо, що відповідно Статуту Реєстру збитків його функціями є виключно прийняття та обробка інформації, що стосується заяв про відшкодування збитків та доказів, які це підтверджують; категоризація, класифікація та систематизація цих заяви, оцінка та визначення прийнятності заяв для включення до Реєстру та реєстрація прийнятих заяв з метою їх майбутнього розгляду та винесення рішення.
Сам по собі Реєстр не має жодних правомочностей щодо ухвалення рішень щодо таких заяв, включаючи визначення відповідальності та призначення будь-яких виплат чи компенсацій.
Це означає, що Реєстр не буде розглядати суть заяв та оцінювати додані докази, це питання повинно бути віднесено до компетенції іншого органу, до якого саме – поки що не відомо.
Механізм та умови компенсації теж планують визначити згодом.
На сайті Реєстру збитків (https://rd4u.coe.int/uk/home) розміщено механізм подання заяви. Відмітимо, що конкретних строків подання заяв не визначено. Алгоритм подання заяв наступний:
Відмітимо, що поки не визначено, які саме докази будуть належними для присудження компенсації, як і немає чітко визначеного переліку, тому поки не зрозуміло чи достатнім буде акту обстеження майна чи необхідне рішення суду, чеки про оплату матеріалів, фото-докази тощо.
Надалі всі повідомлення щодо заяви будуть приходити в «Дію», однак зауважимо, що поки частково врегульовано лише механізм подачі самої заяви, однак не визначено повного механізму відшкодування та не наділено відповідними повноваження орган, що буде розглядати ці заяви по суті, а тому не відомо ні порядку, ні строку.
У разі виникнення додаткових питань щодо фіксації збитків, підготовки документів до Суду для стягнення збитків, можна звернутись за консультацією до юристів Стеллар Партнерс.
25.03.2024 року на сайті Верховної Ради України зареєстрований «Проект Закону № 11115 про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності платформ спільного доступу до інформації, через які поширюється масова інформація».
По-перше, проектом Закону № 11115 пропонується внести зміни до ряду інших Законів України, зокрема «Про медіа», «Про банки та банківську діяльність», «Про хмарні послуги» тощо.
По-друге, проектом Закону № 11115 пропонується:
– Врегулювати механізм державного регулювання у сфері медіа з огляду на воєнний стан;
– Встановлюються законодавчі вимоги до провайдерів платформ спільного доступу до інформації, яка поширюється як масова інформація;
– Встановлюється необхідність присутності в Україні представника (представництва, юридичної особи чи фізичної особи по довіреності) для комунікації. Проте, Законопроектом передбачається, що ця вимога не поширюється на платформи, що мають свої представництва в ЄС.
– Забороняється в Україні діяльність суб’єктів у сфері медіа, які належать або фінансуються резидентами країни агресора;
Законопроектом встановлюється, що у разі відсутності комунікації з провайдером (як через відсутність представництва, так і через ненадання витребуваних документів та інформації) це є підставою для визнання структури власності такого провайдера непрозорою.
Даний законопроект вже йменували як «закон про telegram».
Більш детально з текстом Законопроекту 11115 можна ознайомитись за посиланням: blob:https://itd.rada.gov.ua/6b256027-0b43-4797-af6d-bb021e6fdfa9
Повноваженням на затримання і доставлення має виключно Національна поліція у випадку письмового звернення ТЦК та СП, органів СБУ за визначеною формою і лише за:
Форма такого звернення визначена Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов’язаних та резервістів» та міститься в додатку 20 Постанови.
Тобто таке звернення повинно містити усі заповненні реквізити та стосуватись конкретно визначеної фізичної особи за конкретно визначене адміністративне правопорушення.
Саме тому працівники ТЦК та СП («військкоматів») самостійно не можуть здійснювати ні затримання ні, тим більше, доставлення особи до ТЦК та СП.
Відмітимо, що поліцейські відповідно до частини 3 статті 18 Закону України «Про Національну поліцію» під час звернення до особи, або у разі звернення особи до поліцейського, зобов’язані назвати своє прізвище, посаду, спеціальне звання та пред’явити на вимогу особи службове посвідчення, надавши можливість ознайомитися з викладеною в ньому інформацією, не випускаючи його з рук.
Під час адміністративного затримання поліцейські зобов’язані скласти протокол про адміністративне затримання, в якому зазначити:
– дату і місце його складення;
– посада, прізвище, ім’я та по батькові особи, яка склала протокол;
– відомості про особу затриманого;
– час і мотиви затримання;
– підпис посадової особи, яка його склала,
– підпис затриманого, а якщо затриманий відмовляється підписати його – відповідний запис про це.
Про місце перебування затриманої особи негайно повідомляються її родичі, а на її прохання також власник відповідного підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган.
Поліцейські інформують також центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги, крім випадків, якщо особа захищає себе особисто чи запросила захисника (ст. 262 КУпАП).
Затримання може тривати не більш як 3 години (ст. 263 КУпАП).
Доставлення здійснюється з метою складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі неможливості скласти його на місці вчинення правопорушення (ст. 259 КУпАП).
Право на складання протоколу про адміністративне правопорушення про порушення призовниками, військовозобов’язаними, резервістами правил військового обліку (ст. 210 КУпАП), порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію (2101 КУпАП) мають право лише керівники ТЦК та СП від імені ТЦК та СП.
Приписами статті 402 Кримінального кодексу України визначено, що непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, а також інше умисне невиконання наказу – карається службовим обмеженням на строк до двох років або триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.
Те саме діяння, якщо воно вчинено групою осіб або спричинило тяжкі наслідки, -карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.
Непокора, вчинена в умовах особливого періоду, крім воєнного стану – карається позбавленням волі на строк від п’яти до семи років.
Непокора, вчинена в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці -карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.
Статтею 94 Кримінального процесуального кодексу України (далі також КПК України) передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Відповідно до ст.91 Кримінального процесуального кодексу України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню:
1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини, вчинення кримінального правопорушення;
2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;
3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат;
4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження;
5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.
Згідно зі ст. 92 КПК України обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, – на потерпілого.
Склад кримінального правопорушення передбаченого ст. 402 КК України, передбачає непокору, тобто відкриту відмову виконати наказ начальника, а також інше умисне невиконання наказу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Отже в суді, поза розумним сумнівом, має бути доведено кожен з елементів складу злочину, як ті, що утворюють об`єктивну сторону злочину, так і ті, що визначають його суб`єктивну сторону.
Слід зазначити, що основним безпосереднім об`єктом злочину, передбаченого ст. 402 КК України, є встановлений законодавством порядок несення або проходження військової служби, порядок виконання у військових формуваннях України наказів, який забезпечує необхідні в умовах військової служби відносини підлеглості та військової честі.
З об`єктивної сторони цей злочин вчиняється шляхом відкритої відмови виконати наказ начальника (непокора) або в іншому умисному невиконанні наказу.
Під наказом розуміється одна із форм реалізації владних функцій, організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов`язків військової службової особи, змістом якої є пряма, обов`язкова для виконання вимога начальника про вчинення або невчинення підлеглим (групою підлеглих) певних дій по службі.
В контексті ст. 402 КК України під наказом розуміється також пряма вимога у вигляді розпорядження, вказівки, команди тощо.
Наказ (розпорядження) може бути відданий письмово, усно або іншим способом, переданий безпосередньо підлеглому чи через інших осіб, у тому числі телефоном, телеграфом, через радіозв`язок тощо.
Суттєве кримінально-правове значення має характер відданого наказу.
Так, наказ завжди має бути конкретним.
Крім того, наказ має бути законним і виданим тільки в межах компетенції відповідної службової особи.
Відкрита відмова від виконання наказу визначає найбільш зухвалу форму невиконання.
При такій непокорі підлеглий у категоричній формі усно або письмово заявляє, що він виконувати наказ не буде.
Підлеглий також може мовчки демонстративно скоювати дії, які свідчать, що наказ виконуватись не буде.
Відмова може бути заявлена віч-на-віч або прилюдно.
Публічна непокора, особливо перед строєм, як правило, буде свідчити про підвищену суспільну небезпеку.
Непокору слід вважати закінченим злочином із моменту відкритої відмови виконати наказ або з моменту навмисного його невиконання незалежно від настання наслідків.
Суб`єктом злочину є військовослужбовець (військовозобов`язаний під час проходження зборів), підлеглий щодо начальника, який віддав наказ.
З суб`єктивної сторони злочин може бути вчинений лише з прямим умислом. Мотиви непокори у цілому не мають значення для кваліфікації.
Тобто, з суб`єктивної сторони, злочин, передбачений ст. 402 КК України, може бути вчинений лише з прямим умислом.
Прямий умисел у злочинах з формальним складом характеризується психічним ставленням виключно до діяння.
Для встановлення прямого умислу на вчинення злочину з формальним складом слід з`ясувати, чи усвідомлює особа суспільно-небезпечний характер свого діяння (інтелектуальна ознака умислу) і чи бажає вчинити таке суспільно-небезпечне діяння (вольова ознака умислу).
Стандарт доведення «поза розумним сумнівом» означає, що сторона обвинувачення, дотримуючись засади змагальності, та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, зобов`язана довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити; всю сукупність фактів, установлених у суді, – є та версія подій, за якою мав місце злочин і він був вчинений обвинуваченим (аналогічна позиція викладена у постановах ККС ВС від 15 квітня 2021 року у справі №751/2824/20 та від 23 лютого 2021 року у справі №742/642/18).
Відповідно до п. 2 ст. 6 Європейської Конвенції з прав людини, ст. 62 Конституції України та ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.
Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Аналогічна позиція дотримана в п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 № 6 та у рішенні Конституційного Суду України від 26.02.2019 № 1- р/2019.
Відповідно до ч. 2 ст. 17 КПК України якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом, особа має бути виправдана.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, підставою для закриття кримінального провадження є встановлення відсутності в діянні особи складу кримінального правопорушення.
Згідно з абз. 1 ч. 7 ст. 284 КПК України, якщо обставини, передбачені, зокрема, вказаним п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, виявляються під час судового розгляду, суд зобов`язаний ухвалити виправдувальний вирок.
Отже, якщо судом буде встановлено відсутність в діях обвинуваченого обов`язкових елементів складу злочину, передбаченого ст. 402 КК України суд визнає обвинуваченого невинуватим у вчиненні інкримінованого йому злочину.
Так, Велика Палата Верховного Суду визначила підсудність у спорах щодо встановлення юридичних фактів під час отримання родичами 15 млн. грн. компенсації у випадку загибелі військовослужбовця.
Відповідно до ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до вимог ч.1 ст.293 ЦПК України окреме провадження – це вид непозовного цивільного судочинства, у порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Так, положеннями ч.5 ст.17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їх сімей.
Згідно ст.46 Конституції України громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст.41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідів або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних перевірених, які були визнані в порядку навчального (або очні) та спеціальних зборів, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві випущено у смерть і на умовах, встановлених Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
Згідно ч.1 ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, – гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі ( смерті ) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби.
Частиною 1 статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» унормовано, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого).
Утриманцями вважаються члени сім’ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов’язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).
Разом з тим, статтею 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» передбачено, що члени сім’ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Пунктом 5-2 Додатку № 2 до Порядку № 45 передбачений перелік документів, які надають члени сім’ї для призначення та виплати одноразової грошової допомоги.
Так, наприклад, для отримання виплати певній категорії осіб (утриманцям чи дружині, яка проживала з військовим без реєстрації шлюбу) необхідно було звертатись до суду щодо про встановлення який має юридичне значення в порядку окремого провадження.
Проте, з огляду на характер правовідносин, суди цивільної юрисдикції відмовляли у відкритті провадження, вказуючи що це питання віднесено до адміністративної юрисдикції.
18.01.2024 Велика Палата Верховного Суду поставила крапку в підсудності цього питання, заначивши про віднесення до судів цивільної юрисдикції питання встановлення факту, що має юридичне значення під час правовідносин, що виникли у зв’язку з загибеллю військовослужбовця.
Команда адвокатського об’єднання «Стеллар Партнерс» надає правничі послуги та консультує відносно захисту інтересів під час отримання допомоги у зв’язку з загибеллю військовослужбовця.
13 грудня 2023 року Верховна Рада України направила на підпис Президенту України проголосований Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення правового регулювання правовідносин, пов’язаних з призначенням, отриманням одноразової грошової допомоги та наданням пільг деяким категоріям осіб»
Даним законом змінюється порядок виплати 15 млн у разі загибелі військовослужбовця під час воєнного стану.
Зокрема, визначатиметься, що особа рядового чи начальницького складу служби цивільного захисту на випадок своєї загибелі може зробити особисте розпорядження (заповіт) про виплату одноразової грошової допомоги особі за його вибором та розміру частки.
У такому випадку одноразова грошова допомога виплачується особі на чию користь складено особисте розпорядження (заповіт), у частці, яка у ньому визначена.
Хто матиме право на виплату:
І. Діти загиблого (померлого), у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблого (померлого) та народжені після його смерті, а також діти, щодо яких загиблого (померлого) було позбавлено батьківських прав; той із подружжя, який пережив загиблого (померлого);
ІІ. Батьки (усиновлювачі), якщо вони не були позбавлені щодо нього батьківських прав і їхні права не були поновлені на час загибелі (смерті) особи;
ІІІ. Онуки, у випадку, якщо їх батька або матері, що є дитиною загиблого (померлого), не було в живих на момент загибелі (смерті) особи або на момент призначення допомоги;
ІV. Жінка або чоловік, з яким загиблий (померлий) проживали однією сім’єю, але не перебували у шлюбі між собою, за умови, що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили;
V. Утриманці загиблого (померлого).