Накладення арешту на частку в статутному капіталі

Заходи забезпечення позову є важливим елементом в процесі здійснення правосуддя, оскільки спрямовані на те, щоб рішення суду було виконано в подальшому.

Накладення арешту на часту в статутному капіталі має деякі аспекти, що зумовлено особливостями такого виду майна.

Так, у Постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 910/16868/19 зазначено, що частка у статутному капіталі товариства є особливим видом майна. Вона сама по собі не має вартості. Її вартість напряму залежить від вартості майна самого товариства.

Отже, при створенні товариства ринкова вартість частки зазвичай дорівнює її номінальній вартості. Тоді як з перебігом часу ця цифра стає “історичною”, а ринкова вартість частки може суттєво зрости (якщо бізнес товариства буде успішним) або зменшитися (якщо товариство буде вести збиткову господарську діяльність).

Відповідно до частини десятої статті 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову не повинні порушувати прав інших акціонерів (учасників) господарського товариства. Зокрема, крім випадків, передбачених частиною дев`ятою цієї статті, заборона вчиняти дії має стосуватися лише акцій або корпоративних прав, безпосередньо пов`язаних з предметом спору.

Так, у  своїх Постановах від 29 березня 2021 року від 19.01.2021 у справі № 902/774/20, від 25.01.2021 у справі № 902/775/20 Верховний Суд доходить висновку, що такий спосіб забезпечення позову як накладення арешту на майно у корпоративному спорі може узгоджуватися, зокрема, з такою вимогою майнового характеру як стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю. Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватися з предметом та підставами позову. Оскільки позовні вимоги, заявлені в цій справі, є вимогами немайнового характеру, то такий захід забезпечення позову як накладення арешту на майно не є співмірним з предметом спору в цій справі.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2021 року, справа № 910/5116/21, предметом спору якої було витребування з володіння особи частини частки в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, Суд зазначив, що з урахуванням обставин, покладених в основу вимог заявника, подання доказів, які б свідчили про ймовірність ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту порушених прав позивача, не є визначальною умовою для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки до ухвалення рішення і набуття ним чинності відповідач може у будь-який момент безперешкодно відчужити свою частку, зокрема шляхом укладення договору дарування, і при цьому він може не здійснювати жодних дій, які б могли опосередковано свідчити про намір вчинити дарування частки, як-то отримувати згоду від інших учасників тощо.

Висновки викладені у постанові КГС ВС від 23.02.2024 у справі Nº 910/9426/23, предметом спору якої було витребування з володіння частки в статутному капіталі, скасування наказу, зобов`язання відновити запис в реєстрі, зводяться до того,  що накладення арешту на частку в статутному капіталі та належне підприємству нерухоме майно жодним чином не вплине на поточну господарську діяльність підприємства, адже не впливає на можливість укладання договорів з контрагентами, здійснення поточної господарської діяльності. Існування таких заходів надасть реальну можливість поновлення порушених прав позивача, по захист яких він звернувся до суду, у випадку задоволення його позову, адже метою такого позову є відновлення права власності на придбану частку, майнова цінність якої і полягає в її активах, на базі яких останнє здійснює свою господарську діяльність і, відповідно, забезпечує його власнику можливість отримання прибутку.

Отже, у випадку якщо суд дійде висновку, що накладання арешту на частку в статутному капіталі є адекватним та співмірним із заявленими позовними вимогами, тобто наявна майнова вимога у спорі, а невжиття такого заходу забезпечення позову може призвести до неможливості та/або значного ускладнення виконання рішення суду, у разі задоволення позову, то суддя повинен накласти такий арешт.

За консультацією звертайтеся до адвокатів Стеллар Партнерс.

07 травня 2024 року зареєстровано «Проект Закону про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо захисту прав власності добросовісного набувача» №11233 від 06.05.2024.

Цим Законопроектом передбачається, що окрім уже встановленої неможливості витребування майна, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень та  було продане добросовісному набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна, також не можна буде витребувати від добросовісного набувача майно, якщо:

1) з дати проведення реєстрації права власності першого набувача на державне або комунально нерухоме майно, незалежно від виду такого майна, минуло більше 5 років.

2) з дати передачі першому набувачеві у власність державного або комунального рухомого або нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі чинним законодавством не передбачалась державна реєстрація правочину або реєстрація права власності, минуло більше 5 років.

Зміна власника майна (першого та подальших набувачів) у таких випадках, не змінюватиме порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування такого майна.

На даний час в чинній редакції Цивільного кодексу України передбачається можливість витребування безвідплатно набутого майна у будь-якої особи, яка не мала права його відчужувати, та у всіх випадках, проте у випадку прийняття Законопроекту ця норма буде поширюватися лише на майно отримане від осіб приватного права.

Витребувати майно від добросовісного позивача, якщо воно було отримано від органів державної влади чи місцевого самоврядування, як за відплатним так і за безвідплатним правочином, власник матиме право лише у встановлених випадках, а саме якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

При цьому дії органу державної влади або місцевого самоврядування щодо розпорядження майном презюмуватимуться як правомірні та перший набувач (добросовісний набувач) не зобов’язаний буде вчиняти будь-яких дій щодо перевірки дотримання таким органом процедур щодо погодження або схвалення правочинів іншими органами державної влади або місцевого самоврядування.

Такі положення мають застосовуватися до цивільних відносин, що виникли, починаючи з 1 грудня 1991 року.

За більш детальною інформацією щодо судового захисту можна звернутись до адвокатів Стеллар Партнерс.

 

 

 

 

 

 

Керуючий партнер Стеллар Партнерс Святослав Святюк та партнер-зпівзасновник Олександр Ігнатенко надали коментар 24 каналу щодо викликів з якими зіштовхується агробізнес в сучасних умовах в питаннях страхуванням аграрних ризиків.

– Які основні страхові ризики для аграрного сектору нині існують в Україні?

В складних економічних умовах, запорукою успішного бізнесу є визначення ризиків, які можуть вплинути на його розвиток.

Після визначення основних векторів ризиків, необхідно пропрацювати  механізми  їх мінімізації.

Одним з дієвих механізмів мінімізації негативних наслідків для бізнесу є страхування.

Проте, виникає питання, що підпадає під страхові ризики в аграрному секторі.

Умовно, на практиці, під час укладення страхових угод, ризики поділяють на два напрямки: зовнішні та внутрішні.

У свою чергу, внутрішні страхові ризики можна поділити на дві підгрупи: ті, що виникають з огляду на специфіку агровиробництва та природніх умов і на ті, що залежать від воєнних дій.

Адже, збереження  посівів, врожаю, техніки від обстрілів, дотримання строків по контрактах залежать не тільки від сталих загальних умов, а й від проведення воєнних дій в Україні.

На практиці, предметом страхових угод є: виробничі ризики, кредитні ризики, транспортні ризики, ризики збереження агропродукції тощо.

– Чи належить до страхових ризиків крадіжка українського зерна з окупованих територій Росією? Порівняно з минулими 2 роками, наскільки ця проблема залишається актуальною?

Дана проблема була досить актуальною в перший рік повномасштабного вторгнення, коли аграрії несли колосальні збитки з огляду на окупацію територій, на який розташовані посіви та урожай.

Проте, з огляду на природній цикл, посіви, урожай, зерно, яке знаходиться на тимчасово окупованих територіях не підпадає під страхові ризики, адже, за загальним правилом, ведення бізнесу на тимчасово окупованих територіях забороняється.

Страхові компанії не мають права страхувати посіви, урожай тощо які знаходяться на тимчасово окупованих територіях.

Проте, дієвим механізмом відшкодування витрат з огляду на знищення посівів, зерна, заволодіння ним невстановленими особами з огляду на окупацію є пред’явлення до суду позову про стягнення збитків.

Даний механізм є досить дієвим і ефективним.

– Хто не має права скористатися державним страхуванням агроризиків?

В Україні діє Закон України «Про особливості страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою», який регулює це питання.

Державним страхуванням агроризиків можуть скористатись суб’єкти господарювання, які ведуть свій бізнес в Україні, за виключенням тимчасово окупованих територій.

Приватне та державне страхування: в чому відмінності та що вигідніше оформити?

Особливістю державного страхування аграрних ризиків є їх можливе покриття за рахунок коштів з державного бюджету.

Державні страхові програми, в порівнянні з приватними, мають більш жорсті умови та поширюються на визначені Законом України «Про особливості страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою» страхові випадки.

Натомість, приватне страхування, умови страхового договору є вільними.

Сторони на власний розсуд можуть погодити умови страхування, які прописати в угодах.

Також, державне страхування має обмеження щодо відсотку відшкодування по страховому платежу – не більше 60 відсотків.

Натомість, приватне страхування, є вільним відносно будь-яких відсоткових обмежень.

– Лише страховики з ліцензією можуть надавати послуги страхування з державною підтримкою. Таку ліцензію має лише 1 компанія. Чому так сталося? (Отримати таку ліцензію важко чи страхові компанії просто не хочуть її мати?)

Дійсно, згідно інформації, розміщеної на сайті Міністерства аграрної політики та продовольства України лише одна компанія має право на ведення господарської діяльності з надання послуг за державною підтримкою страхування агроризиків.

На це впливає сукупність факторів: як умови держави з залучення страхових компаній до такого виду страхування так і наявність бюджетних коштів з виплати у разі настання страхового випадку.

Страховим компаніям більш вигідно надавати послуги з приватного страхування агроризиків, ніж приймати участь в правовідносинах з державного страхування.

Можливо, це пов’язано з надмірним регулюванням цього питання та відсутністю очевидного зиску для учасників страхового ринку.

– Держава виплачує 60% від суми страхового платежу у якості компенсації за агроризик. У приватних компаніях цей відсоток відрізняється?

В цьому і є особливість приватного страхування – вільні умови договору.

Під час укладення страхової угоди з приватною компанією можна, на власний розсуд врегулювати сприйнятливі умови для обох сторін та визначити відсоток страхового платежу, порядок його сплати.

– Оплата за страхування здійснюється 1 раз чи це регулярні платежі у вигляді певного відсотку від прибутку?

Знову ж таки, все залежить від умов договору. На стадії укладення страхової угоди можливо погодити і порядок платежів, їх сплати.

Приватні страхові компанії розуміють реалії бізнесу та йдуть на поступки під час укладення з аграріями відповідних страхових угод.

– В якому обсязі враховуються аграрні ризики при укладанні страхового договору? Тобто, чи страхується компанія лише за одним\декількома ризиками, чи в угоду вносять усі можливі ризики? (Можливо існують обидва варіанти на вибір?)

На практиці може бути як один страховий договір, який охоплює всі можливі страхові ризики, так і договір, умови якого розраховані на конкретний випадок, наприклад страхування посівів чи урожаю.

Під час звернення за юридичною консультацією ми своїм клієнтам рекомендуємо в першу чергу визначитись з можливими ризиками, які можуть вплинути на їх бізнес.

Лише після попереднього визначення ризиків виникає доцільність оформлення страхової угоди для їх страхування.

Наприклад, якщо аграрій не займається зберіганням зерна, то не має сенсу страхувати ризики, пов’язані з зберіганням зерна.

Тому, ми радимо своїм клієнтам страхувати аграрні ризики, які теоретично можуть виникнути з огляду на характер та специфіку їх господарської діяльності.

– В якому випадку краще підписувати договір за одним конкретним агроризиком, а коли краще враховувати одразу декілька?

Все залежить від спрямованості бізнесу та його масштабів.

Якщо агробізнес лише набирає обороти та не включає в себе замкнутий цикл, то є сенс підписувати страховий договір, який включає лише один -два агроризики.

Якщо ж агробізнес має великі потужності, та являє собою не тільки агровиробництво, а наприклад і транспортування, переробку то є сенс підписувати страхову угоду , яка буде покривати всі агроризики з огляду на об’єми та специфіку бізнесу.

– На які моменти обов’язково треба звернути увагу при підписанні угоди на страхування? (наприклад трактування страхових ризиків тощо)

Кожний пункт страхового договору є важливим.

В першу чергу необхідно звертати увагу на страхові ризики, які прописані в угоді та що відноситься до страхового випадку.

Необхідно також звертати на процедуру підтвердження страхового випадку, та порядок виплати.

Важливо також звертати увагу, за яких умов страхова виплата не виплачується.

– Які проблеми зі страхуванням аграрних ризиків нині існують?

Аграрні ризики, які і будь-який ризик має свою проблематику. Це і воєнні дії, і стан економіки та поведінка учасників ринку, тиск державних органів тощо.

Наприклад, досить актуальною проблемою є блокування кордону, що унеможливлює дотримання контрактів агровиробниками.

Проблеми зі страхуванням виникають як на стадії укладення угод так і на стадії їх виконання.

Є проблеми, які можна вирішити шляхом переговорів, а є такі, що вирішуються виключно в судовому порядку.

– Якщо компанія оформила страховку, але протягом своєї діяльності вона не знадобилася, чи можна її відкликати та повернути гроші? Наприклад, якщо бізнес скоро припинить існувати або його продають іншому власнику?

Все залежить від умов страхової угоди.

На стадії укладення договору з страховою компанією завжди можна обговорити умови як страхових платежів так і страхового відшкодування.

Ми завжди рекомендуємо нашим клієнтам детально вчитуватись в страхові угоди на стадії їх підписання та пропонувати свої пропозиції.

– “Аграрії готові на власний ризик працювати після розмінування територій, але їх не хочуть кредитувати фінансові і лізингові інституції”, – написали на Урядовому порталі. Чому інституції не хочуть кредитувати таких аграріїв? Яким чином страхування ризиків може допомогти у такій ситуації?

Заміновані території, їх подальше розмінування збільшують ризик настання страхового випадку.

Якщо наприклад, аграрій взяв в лізинг техніку, а вона буде пошкоджена під час робіт на полі, то це додаткові ризики для лізингодавця.

Тому, банки та фінансові установи перестраховуються та не хочуть кредитувати агровиробників з огляду на вказані ризики.

Проте, якщо під час переговорного процесу запропонувати банку можливість застрахувати лізингове майно від таких ризиків, банк, здебільшого йде на поступки аграріям та укладає лізингові договори.

Посилання на статтю: https://24tv.ua/business/strahuvannya-agrorizikiv-yak-otrimati-kompensatsiyu-za-zipsovaniy_n2540186

За загальним правилом особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів (стаття 617 Цивільного кодексу України).

У свою чергу, як вказують адвокати Стеллар Партнерс, Верховний Суд притримується позиції, що договір є універсальним регулятором приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків.

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право – обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати.

Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при:

(1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін;

(2) розірванні договору в судовому порядку;

(3)  відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом;

(4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Усталеним як в цивілістичній доктрині, так і судовій практиці під принципами виконання зобов`язань розуміються загальні засади, згідно з якими здійснюється виконання зобов`язання. Як правило виокремлюється декілька принципів виконання зобов`язань, серед яких: належне виконання зобов`язання; реальне виконання зобов`язання; справедливість, добросовісність та розумність.

Як вказує Верховний Суд, за допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати, зокрема:

– застосування конструкції форс-мажору в своїх відносинах (на які випадки поширюється форс-мажор, які правові наслідки існування форс-мажору (наприклад, право на зміну чи розірвання договору);

– чим підтверджується форс-мажор;

– чи впливає існування форс-мажору на виконання цивільно-правового зобов`язання, яке виникло на підставі такого договору;

– як позначається існування форс-мажору на строках виконання цивільно-правового зобов`язання, яке виникло на підставі договору.

Цього висновку Верховний Суд прийшов в Постанові за 13.03.2024 у справі № 686/16312/22 (режим доступу для ознайомлення: https://reyestr.court.gov.ua/Review/117823557).

У разі виникнення юридичних питань по договору, застосування інституту форс-мажору, захисту інтересів в суді, звертайтеся до юристів Стеллар Партнерс.

 

 

 

2 квітня 2024 року розпочато процес прийому заяв від постраждалих до Реєстру збитків, спричинених збройною агресією (надалі – Реєстр).

Відмітимо, що відповідно Статуту Реєстру збитків його функціями є виключно прийняття та обробка інформації, що стосується заяв про відшкодування збитків та доказів, які це підтверджують; категоризація, класифікація та систематизація цих заяви, оцінка та визначення прийнятності заяв для включення до Реєстру та реєстрація прийнятих заяв з метою їх майбутнього розгляду та винесення рішення.

Сам по собі Реєстр не має жодних правомочностей щодо ухвалення рішень щодо таких заяв, включаючи визначення відповідальності та призначення будь-яких виплат чи компенсацій.

 Це означає, що Реєстр не буде розглядати суть заяв та оцінювати додані докази, це питання повинно бути віднесено до компетенції іншого органу, до якого саме – поки що не відомо.

Механізм та умови компенсації теж планують визначити згодом.

На сайті Реєстру збитків (https://rd4u.coe.int/uk/home) розміщено механізм подання заяви. Відмітимо, що конкретних строків подання заяв не визначено. Алгоритм подання заяв наступний:

  1. Здійснення реєстрації особистого кабінету на порталі diia.gov.ua за допомогою електронного підпису, або, якщо кабінет вже створений, необхідно авторизуватись.
  2. Заповнення заяви та додати докази пошкодження та вартості збитків.
  3. Підписати та відправити заяву.

Відмітимо, що поки не визначено, які саме докази будуть належними для присудження компенсації, як і немає чітко визначеного переліку, тому поки не зрозуміло чи достатнім буде акту обстеження майна чи необхідне рішення суду, чеки про оплату матеріалів, фото-докази тощо.

Надалі всі повідомлення щодо заяви будуть приходити в «Дію», однак зауважимо, що поки частково врегульовано лише механізм подачі самої заяви, однак не визначено повного механізму відшкодування та не наділено відповідними повноваження орган, що буде розглядати ці заяви по суті, а тому не відомо ні порядку, ні строку.

У разі виникнення додаткових питань щодо фіксації збитків, підготовки документів до Суду для стягнення збитків, можна звернутись за консультацією до юристів Стеллар Партнерс.

В умовах сьогодення бізнес, ринок страхових послуг та й аграрний сектор переживають не прості часи.

Керуючий партнер Стеллар Партнерс, адвокат Святослав Святюк надаючи коментар Liga Zakon виокремлює наступні тенденції розвитку страхування аграрних ризиків в Україні.

В першу чергу слід зазначити, що прогнозування ризиків через юридичний вектор є невід’ємною складовою побудови успішного бізнесу в Україні, тим більше останні декілька років.

Для більш ефективного та дієвого визначення специфіки страхування необхідно, з огляду на основну сферу діяльності, виокремити напрями, а вже потім підлаштовувати під них можливі моделі ризиків.

Так, аграрні ризики, в силу ведення бізнесу в умовах воєнного часу, окрім кліматичних, можуть бути як зовнішні такі і внутрішні.

Якщо з кліматичними ризиками, їх страхування все більш-менш зрозуміло, то от зовнішні та внутрішні аграрні ризики, їх специфіка страхування, потребують досить детального аналізу та, на думку Святослава Святюка, більш якісного врегулювання.

Не є секретом, що аграрне виробництво являє собою цілісний механізм, успішність діяльності якого залежить від багатьох факторів, як логістика, виконання контрагентами контрактів тощо.

Наприклад, чи буде аграрним ризиком в період посівної, затримка в поставлення палива постачальником – звісно що буде, адже не має палива – не має посівної, що впливає на подальші посіви та врожай.

Тому, аналіз кожного аграрного ризику, юридичний супровід в укладенні угод з врахуванням цих ризиків є досить важливим та вагомим в організації рентабельної господарської діяльності.

Юридична допомога в правильному та ефективному супроводі угод на страховому ринку аграрних ризиків є досить важливим елементом.

Так, аграрні ризики можуть стосуватись не тільки посівів та врожаю, а й збереження врожаю, збереження сільськогосподарської техніки від обстрілів, та інших наслідків воєнних дій.

Також, на даний час є досить актуальним та важливим такий напрям, як страхування аграрних ризиків щодо дотримання строків, кількості та якості експортування агропродукції.

Блокада кордону досить відчутно вплинула на збільшення аграрних ризиків по контрактах агропостачальників.

Перебування на кордоні, в блокаді агропродукції призводить до затримки в постачанні, що призводить до виникнення страхових випадків, та, як наслідок, до збільшення вартості страхових угод.

Святослав Святюк зазначає, що в силу специфіки міжнародного становища України, досить поширеним є юридичний супровід кейсів з експорту агропродукції через чорноморський коридор.

Агротрейдери, агровиробники зіштовхуються з ризиками не тільки щодо доставлення агропродукції замовникам, а й її зберіганні на будь-якому логістичному ланцюгу.

Це все впливає на стабільність страхового ринку, та негативно впливає на аграрний бізнес.

Є існування в Україні різних програм та компаній, які пропонують страхові послуги для сільськогосподарських підприємств.

Деякі з них надають можливість страхування як окремих ризиків, так і комплексних програм, що охоплюють кілька ризиків одночасно.

Певну роль в страхуванні аграрних ризиків відіграє державна підтримка.

Так, наразі в Україні діє Закон України «Про особливості страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою», який регулює це питання.

Зокрема, як вказує Святослав Святюк, на державну підтримку можуть розраховувати сільськогосподарські товаровиробники:

– щодо яких не порушено справ про банкрутство, яких не визнано банкрутами, що не перебувають на стадії ліквідації;

– які не мають на перше число місяця, в якому буде прийматися рішення щодо здійснення виплат, прострочену більш як шість місяців заборгованість з платежів, контроль за справленням яких покладено на органи ДПС;

– які не віднесені до юридичних або фізичних осіб, до яких застосовуються спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції), відповідними рішеннями Ради національної безпеки і оборони України, введеними в дію Указом Президента України щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) відповідно до Закону України «Про санкції»;

– які уклали із страховиком, який має право на страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою (далі – уповноважений страховик), договір страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою (далі – договір страхування);

– які сплатили уповноваженому страховику страховий платіж (страхову премію) за договором страхування.

Проте, як відмічає адвокат Святослав Святюк, надавати послуги страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою можуть лише страховики, які отримали ліцензію.

Відмітимо, що на сайті Міністерства аграрної політики та продовольства України в Переліку страховиків, які мають право на страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою розміщена лише одна компанія, що явно свідчить про наявність проблематики в розвитку цього інституту страхування.

Якщо ж звернутись до законодавства, то державна підтримка страхування сільськогосподарської продукції полягає в наданні з державного бюджету сільськогосподарським товаровиробникам грошових коштів у вигляді відшкодування до 60 відсотків вартості страхового платежу (страхової премії), нарахованого за договорами страхування.

Хоча й Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 16.06.2023 за № 1285  «Про стандартизований страховий продукт для страхування майбутнього врожаю зернових сільськогосподарських культур з державною підтримкою від сільськогосподарських страхових ризиків на весняно-літній період вирощування» і визначаються основні істотні умови договорів страхування майбутнього врожаю, проте не визначаються реалії всіх страхових ризиків з огляду на нинішню ситуацію в аграрному секторі.

Це негативно впливає на розвиток страхування аграрних ризиків.

Тобто, як бачимо, хоча і існують механізми страхування аграрних ризиків, та навіть компенсація держави на покриття страхових внесків, проте технічна реалізація його механізму є досить ускладненою хоча б з огляду на те, що Міністерство аграрної політики та продовольства України досі не визначило  перелік с-г продукції та ризиків на 2024 рік від якого залежить чи будуть відшкодовані відповідні кошти сільськогосподарським товаровиробникам.

Зі статтею можна ознайомитися за посиланням: https://biz.ligazakon.net/analitycs/226806_strakhuvannya-agrarnikh-rizikv-v-ukran

За консультацією звертайтеся до команди Стеллар Партнерс.

 

 

 

Виграш господарського спору не є гарантією прийняття Судом додаткового рішення про компенсацію витрат на правничу допомогу. Стеллар Партнерс роз’яснюють особливості.

За загальним правилом, судові витрати, в тому числі витрати на адвоката покладаються судом на позивача – у разі задоволення позову, на відповідача – у разі відмови в задоволенні позову.

Проте, може виникнути ситуація, коли витрати на адвоката документально підтверджені, до суду подані відповідальні докази але суд відмовляє в їх задоволенні.

При чому, відмова в задоволенні стягнення витрат на адвоката пов’язана не з документальними недоліками оплат адвокатських послуг.

В чому ж тоді суть – роз’яснює Адвокатське об’єднання «Стеллар Партнерс».

Потрібно не забувати, що ч. 9 ст. 129 ГПК України передбачено, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Досить часто, на практиці, адвокати в спорах, які є теоретично виграшними, а позиція опонентів в суді не підкріплена доказами та законодавством, подають до суду ряд документів, що призводить до затягування прийняття судового рішення та надмірного обтяження матеріалів справи.

Такі дії призводять до затягування строків розгляду справи, можливих зривів судових процесів та надмірного обтяження матеріалів справи доказами, які не стосуються предмету спору.

Після ухвалення судового рішення на користь Сторони, суд відмовляє повністю у стягненні витрат на правничу допомогу, мотивуючи своє рішення ч. 9 ст. 129 ГПК України та детально прописуючи зловживання процесуальними правами у справі.

Такі висновки вже починають з’являтися в судовій практиці.

Наведене призводить до негативних фінансових наслідків для клієнта, який фактично хоч і виграв справу, проте не отримує компенсацію витрачених коштів на адвоката з опонентів.

Тому, обрання правильної стратегії у справі, дотримання процесуальної поведінки, чітке визначення доказової бази, унеможливлює застосування судом ч. 9 ст. 129 ГПК України та дає законні і легітимні підстави для компенсації з опонентів витрат на адвоката.

Як вказує Стеллар Партнерс, якісно розроблена правова позиція та її обґрунтування в суді призводить не тільки до виграшу, а й до компенсації витрат на адвоката.

За більш детальною інформацією щодо участі адвоката в господарському суді можна звернутись до Адвокатського об’єднання Стеллар Партнерс.

Олександр Ігнатенко, Партнер-співзасновник, адвокат Стеллар Партнерс надав коментар Liga Zakon щодо прийнятого Закону “Про внесення змін до Закону України «Про державне регулювання ринків капіталу та організованих товарних ринків»  нововведень на фондовому ринку та ринку цінних паперів, проведення розслідувань правопорушень на ринках капіталу.

22 березня 2024 року Президент України підписав Проект Закону про внесення змін до Закону України «Про державне регулювання ринків капіталу та організованих товарних ринків» (далі – Закон) прийняття якого було однією з вимог Меморандуму про економічну та фінансову політику, підписаного з Міжнародним валютним фондом.

Як зазначає Олександр, Законом передбачаються наступні нововведення на фондовому ринку та цінних паперів:

– Збільшення повноважень Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (далі – НКЦПФР);

– Розроблення системи нагляду на ринках капіталу та організованих товарних ринків у відповідності з Принципам IOSCO;

– Закріплення механізмів запобігання зловживанням на ринках капіталу та організованих товарних ринків, зокрема, заборони фінансових пірамід та боротьби із спробами їх організації.

Суть нововведень в Законі зводиться до такого.

По-перше, врегульовується порядок проведення НКЦПФР розслідувань на ринках капіталів та організованих товарних ринках.

За своєю суттю НКЦПФР, на підставі Закону, наділяється повноваженнями, дуже схожими за своєю суттю до повноважень органів досудового розслідування. визначених КПК України.

Досить цікавим, на думку адвоката є те, що розслідування НКЦПФР може починати не тільки після отримання інформації про фактичне правопорушення, а й про можливі потенційні порушення.

Тобто, згідно логіки Закону, наявність у НКЦПФР інформації про можливі потенційні порушення чи готування до них вже є достатнім та виправданим втручанням в законні права та інтереси людини шляхом проведення відповідного розслідування.

Такі нові повноваження НКЦПФР можуть призвести до численних необґрунтованих перевірок та тиску на бізнес.

По-друге, новий Закон визначає початок та строки розслідувань, яке може тривати півтора роки а то і більше.

Необхідно враховувати, що початком проведення розслідування є винесення Постанови комісії про проведення розслідування.

Проте, порядок винесення такої постанови має встановити саме НКЦПФР на підставі окремого нормативно-правового акту, який ще не прийнятий.

Щодо строків розслідування, то Законом визначено – не більше 18 місяців.

Однак, знову ж  таки НКЦПФР може своєю ж постановою продовжити цей строк.

Хоча й Законом визначено, що таке продовження можливо на підставі обґрунтованої постанови у разі наявності суттєвої шкоди інвесторам внаслідок вчинення порушення.

Проте, не зрозуміло яким чином буде встановлюватися обґрунтованість такої постанови та які мають враховуватись критерії.

Тобто, знову все зводиться до суб’єктивного фактору та відсутності чіткості та правової визначеності підстав для продовження розслідувань.

По-третє, Законом визначається широке коло прав уповноважених осіб НКЦПФР під час здійснення розслідування, до яких законодавцем віднесено такі як: отримання доступу до приміщень; отримання доступ до пов’язаних з предметом розслідування інформаційних та інформаційно-комунікаційних систем, документів, носіїв інформації, інших речей та інформації, яка може у них міститися, на підставі винесеної ним відповідної постанови із обґрунтуванням їх зв’язку з предметом розслідування; отримання від осіб копії документів, що містять інформацію, пов’язану з предметом розслідування, та/або копії інформації, пов’язаної з предметом розслідування, що зберігається на носіях інформації, в інформаційних та інформаційно-комунікаційних системах, а також самостійно копіювати такі документи та/або інформацію.

Тобто, фактично уповноважені особи НКЦПФР наділяються непритаманними повноваженнями, які схожі до повноважень органів досудового розслідування, що визначені КПК України.

Проте, на відміну від органів досудового розслідування, судовий контроль за діяльністю осіб НКЦПФР під час розслідувань не передбачається.

По-четверте, Закон наділяє НКЦПФР ще однією непритаманною функцією – попереднє зупинення виконання договорів на ринках капіталу та організованих товарних ринках.

Це здійснюється на підставі постанови НКЦПФР, яка діє до ухвалення адміністративним судом одного із судових рішень про: або про відмову у відкриті провадження, або відмову у задоволенні заяви, або ж задоволення заяви.

Причому, на уповноважену особу НКЦПФР покладається обов’язок звернутись до суду з позовом про зупинення виконання договорів невідкладно, але не пізніше 18 години наступного робочого дня.

Якщо уповноважений у встановлений строк не звертається до суду з відповідною заявою, то така Постанова втрачає чинність з 9 години дня за робочим днем, в якому завершується строк звернення до суду.

Тобто, фактично, Постанова НКЦПФР про попереднє зупинення виконання договорів, за своєю суттю, являє захід забезпечення позову до пред’явлення позову, вжиття якого не притаманне органу державної влади, адже є дискреційними повноваженнями суду.

По-п’яте, Закон дозволяє НКЦПФР збір персональних даних без відповідного дозволу на те володільців.

У процесі проведення розслідування НКЦПФР має право збирати та обробляти персональні дані, що стосуються предмета розслідування.

Згода осіб, персональні дані яких пов’язані з предметом розслідування, як визначено Законом,  не вимагається.

Після завершення розслідування Комісія має повідомити суб’єкта персональних даних про склад та зміст зібраних у процесі проведення розслідування персональних даних щодо нього, про свої права, визначені Законом України «Про захист персональних даних», та мету збирання персональних даних.

Знову ж таки, вбачаються ризики можливого витоку таких даних чи несанкціонованого розголошення.

Будь-які запобіжники цьому Законом не передбачаються.

Олександр Ігнатенко вважає, що цей Закон передбачає наділення НКЦПФР надто широкими повноваження для розслідування правопорушень на ринках капіталу, які можуть призвести до зловживання уповноважених осіб, а також до надмірного тиску на суб’єктів ринків капіталів.

Також залишається не зрозумілим покладення на НКЦПФР повноважень встановлювати порядок дій, учасників ринків капіталу на виконання постанови та/або рішення адміністративного суду про зупинення виконання договорів на ринках капіталу та організованих товарних ринках або про накладення арешту на майно.

Зазначене може призвести до численних негативних наслідків на ринку цінних капіталів, великої кількості судових процесів через інститут «якості закону».

Зі статтею можна ознайомитися за посиланням: https://jurliga.ligazakon.net/news/226760_provedennya-rozslduvan-pravoporushen-na-rinkakh-kaptalu-shcho-peredbacha-noviy-zakon-zakonoprokt-5865

За більш детальною інформацією звертайтеся до адвокатів Стеллар Партнерс.

Відповідно до Порядку денного засідання Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики на 04.04.2024 комітет має розглянути Проект Закону № 9256 від 01.05.2023  про внесення змін до деяких законів України щодо організації та проведення азартних ігор та лотерей який внесений Кабінетом Міністрів України.

Юристи Стеллар Партнерс проаналізували основні нововведення, які пропонуються запровадити Законопроектом № 9256.

  1. Передбачається ліквідація Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей (КРАІЛ) та створення Кабінетом Міністрів України нового органу, що буде здійснювати державне регулювання;
  2. Покладається обов’язок на Кабінет Міністрів України розробити вимоги щодо боротьби з вираженою ігровою залежністю (лудоманією);
  3. Визначається можливість обмеження участі особи в азартних іграх в тому числі за заявою родичів першого ступеня спорідненості;
  4. Деталізується порядок отримання ліцензій на господарську діяльність організаторів азартних ігор, в тому числі можливість її отримання в електронній формі;
  5. Посилюються вимоги до рекламування азартних ігор.

Команда Стеллар Партнерс відслідковує подальший розвиток прийняття Законопроекту № 9256 Верховною Радою України, у випадку виникнення необхідності у консультації звертайтеся до адвокатів Стеллар Партнерс.

 

 

 

Стеллар Партнерс розбирається з останніми тенденціями судової практики.

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 24.01.2024 року по справі № 922/2321/22 надала наступний висновок застосування пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю.

Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю – можлива, проте у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились.

Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору.

Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

Даний висновок підтвердив вже сталий погляд Верховного Суду щодо збільшення ціни предмету закупівлі.

Щодо юридичних консультацій з публічних закупівель, судових спорів можна звернутись до адвокатів Стеллар Партнерс.