Надання консультацій та представлення інтересів клієнта у спорі з банком є поширеною практикою команди Стеллар Партнерс.
Аналізуючи документи та підстави обрахунку заборгованості, бувають ситуації за яких встановлюється, що кредитний договір має посилання на умови та правила надання банківських послуг, які розміщені в інтернеті, на сайті банку.
Здебільшого, клієнти не пам’ятають чи доводив банк умови та правила надання банківських послуг під час надання кредиту.
Проте, банки чи фінансові установи здійснюють обрахунок заборгованості та навіть обґрунтовують свою позицію в суді положеннями умов та правил надання банківських послуг про які не доводилось позичальнику.
Разом з тим, за своєю правовою природою умови та правила надання банківських послуг є договором приєднання до якого застосовуються положення ст. 634 Цивільного кодексу України
Статтею 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Як зазначив Верховний Суд у Постанові за 24 липня 2019 року у справі № 755/20484/15-ц, оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв’язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.
Тому, в спорах по стягненню кредитної заборгованості необхідно, в першу чергу, перевіряти всі обставини справи, обрахунку кредитного боргу та чи здійснено таке нарахування з огляду на умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на сайті банку.
Якщо таке нарахування здійснено з врахуванням розміщених на сайті банку умов та правил, то необхідно перевіряти, чи були вони доведені до позичальника та чи підписав він їх.
Якщо про згадувані умови та правила не був повідомлений позичальник та відсутній на них його підпис то, як вказують адвокати Стеллар Партнерс, то на цій підставі не є правомірним обґрунтування банком своїх вимог, по крайній мірі в якійсь частині.
Більш детально щодо кредитних спорів, стягнення заборгованості по кредитам звертайтеся до адвокатів Стеллар Партнерс.
В практиці адвокатів Стеллар Партнерс не рідкісні ситуації коли банки відступають право вимоги по кредитним договорам.
Таке відступлення відбувається або шляхом укладення договору факторингу або договору цесії.
Після відступлення права вимоги, новий кредитор починає активно реалізовувати своє право на повернення кредитних коштів, в тому числі донараховуючи проценти, комісійні винагороди, штрафи тощо.
По-перше, досить часто банк здійснює нарахування всіх можливих штрафних санкцій, процентів, винагород, комісій і вже новому кредитору відступається права вимоги по кредитному договору та конкретній сумі, тобто не по тілу кредиту.
Новий кредитор звертається в суд без будь-якого розрахунку заборгованості, мотивуючи суму боргу розрахунками банку та відступленою сумою.
Такі дії ускладнюють можливість перевірити правильність розрахунку заборгованості нового кредитора.
По-друге, також трапляється, що банки чи фінансові установи відступають право вимоги не іншій фінансовій чи кредитній установі, а фізичній або юридичній особі, які не мають ліцензії на фінансові послуги.
В таких випадках, команда Стеллар Партнерс рекомендує розглядати можливість оскарження в судовому порядку договорів відступлення, визнаючи їх недійсними.
Більш того, такі поради адвокатів узгоджуються з актуальною практикою Верховного Суду.
Зокрема, Велика Палата Верховного Суду в Постанові за 08.11.2023 у справі № 206/4841/20 зазначила, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України, що в свою чергу, може свідчити про недійсність такого відступлення.
Фактично моя йде про порушення суб’єктності в нарахуванні процентів під час надання кредиту.
За більш детальною консультацією щодо кредитних спорів, звернення стягнень на предмет іпотеки, судового захисту в судах по кредитам звертайтеся до адвокатів АО «Стеллар Партнерс».
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Якщо позичальнику встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, то положення пунктів кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.
Відповідні висновки містяться у постанові Великої палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження №14-44цс21) та є актуальними і нарразі.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі №916/3156/17 дійшла висновку, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.
Отже, кожен кредитний договір є індивідуальним з огляду на його умови та домовленості з банком.
Проте, якщо є ознаки, що можуть вказувати на його недійсність, про це необхідно зазначати, в тому числі якщо банк подав до суду позов.
У разі виникнення спору з банком, для юридичного аналізу правомірності вимог банку, консультацію можна отримати у фахівців АО «Стеллар Партнерс».
У малозначних справах, здебільшого в споживчому кредитуванні, досить поширеною є практика підписання кредитором позовних заяв, додатків до позову за допомогою факсиміле – механічного засобу відтворення підпису.
Не дивлячись на висновки Верховного Суду, які є обов’язковими для застосування, і надалі зустрічаються випадки коли суд не звертає увагу на засоби відтворення підпису повноважною особою позивача.
Факсиміле – це печатка, за допомогою якої відтворюється підпис, який є копією підпису уповноваженої особи.
Таке підписання суперечить чинному законодавству, тому суди повинні або ж повертати такі позовні заяви, або ж залишати їх без розгляду.
Положеннями ч. 2 ст. 175 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) встановлено, що позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.
Відповідно до п. 2 ч. 8 ст. 43 ЦПК України, якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в паперовій формі, такі документи скріплюються власноручним підписом учасника справи (його представника).
З урахуванням положень ст. ст. 14, 43, 177 ЦПК України позовна заява може містити електронний цифровий підпис у разі подання до суду позовної заяви в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Ці положення засвідчують обов`язковість та безумовність вимоги процесуального закону щодо підписання позовної заяви власноручним або електронним цифровим підписом позивача (його представника) або особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, як підтвердження справжньої волі позивача на настання відповідних правових наслідків станом на час звернення до суду із позовом та заявою про забезпечення позову.
Відповідно релевантної практики Верховного Суду, надіслані на адресу суду процесуальні документи, які підписані з використанням факсиміле, не можуть вважатися такими, що підписані відповідним заявником (зокрема постанова Верховного Суду від 08.07.2021 у справі № 916/3209/20).
У наведеній постанові Верховний Суд дійшов правового висновку про те, що оскільки процесуальним законодавством за загальним правилом передбачено особисте звернення позивача до суду та власноручне підписання ним позовної заяви та заяв по суті справи, то подання процесуальних заяв з використанням факсимільного відтворення підпису позивача (його представника), що є штампом із зображенням підпису та може бути виготовлений і використаний будь-ким, не відповідає приписам процесуального закону та не може бути доказом волевиявлення особи на підписання відповідного документа.
Саме тому, заява, яка підписана за допомогою факсиміле, в розумінні процесуального закону є такою, що не підписана повноважною особою заявника, оскільки не виражає особисту волю особи, яка здійснила такий підпис, про намір захисту порушених прав, що повинно мати наслідком – повернення її заявнику або залишення без розгляду.