Проблематика визнання недопустимими доказів, зібраних стороною обвинувачення

18.03.2024

Як зазначає адвокат АО «Стеллар Партнерс» Олександр Ігнатенко, недопустимість доказів у кримінальних провадженнях залишається актуальним питанням, оскільки на практиці досить поширеними є випадки  коли сторона обвинувачення надає суду докази, отримані з порушенням процесуального законодавства.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постанові колегії суддів Касаційного кримінального суду від 08.10.2019 у справі № 639/8329/14-к (провадження №51-8259км18), згідно з ч. 1 ст. 87 КПК України, недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Вирішуючи питання про застосування правил ст. 87 КПК України до наданих сторонами доказів, суд виходить з того, що ці положення є підставою для визнання доказів недопустимими не з будь-якого порушення процесуального закону, а лише у випадку порушення фундаментальних прав і свобод особи.

Таким чином, імперативною законодавчою забороною використовувати результати процесуальних дій як докази охоплюються випадки, коли недотримання процедури їх проведення призвело до порушення конвенційних та/або конституційних прав і свобод людини – заборони катування й нелюдського поводження (ст. 3 Конвенції, ч. 1 ст. 28 Конституції України), прав підозрюваного, обвинуваченого на захист, у тому числі професійну правничу допомогу (п. “с” ч. 3 ст. 6 Конвенції, ст. 59 Конституції України), на участь у допиті свідків (п. “d” ч. 3 ст. 6 Конвенції), права людини на повагу до свого приватного життя, недоторканність житла (ст. 8 Конвенції), на відмову давати показання щодо себе, членів своєї сім`ї та близьких родичів (ч. 1 ст. 63 Конституції України). В кожному з зазначених випадків простежується чіткий зв`язок правил допустимості доказів з фундаментальними правами і свободами людини, гарантованими Конвенцією та/або Конституцією України.

З огляду на таке адвокати АО «Стеллар Партнерс» звертають увагу що , суд, вирішуючи питання про вплив порушень порядку проведення процесуальних дій на доказове значення отриманих у їх результаті відомостей, повинен насамперед з`ясувати вплив цих порушень на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини, зокрема встановити, наскільки процедурні недоліки «зруйнували» або звузили ці права або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання.

Питання недопустимості похідних доказів також неодноразово розглядалося судами касаційної інстанції.

Згідно правових позицій викладених у постановах ККС ВС від 04.02.2020 справа №  311/1110/18, від 08.10.2019 у справі № 639/8329/14-к та від 12.11.2019 у справі № 236/863/17 при вирішенні питання щодо допустимості похідних доказів, суд має встановити не лише те, що первісний доказ отриманий з істотним порушенням фундаментальних прав і свобод людини і використовувався в процедурах, які призвели до отримання похідного доказу, а також те, що похідний доказ здобутий саме завдяки тій інформації, яка міститься в первісному доказі, що визнаний недопустимим на підставі частин 1-3 статті 87 КПК.

Визнання недопустимими первісних доказів за іншими правилами допустимості, передбаченими КПК, саме по собі не дає підстав для визнання недопустимими похідних доказів на підставі частини 1 статті 87.

Відповідно до постанови ККС ВС від 25.09.2018 у справі № 210/4412/15-к при визнанні того чи іншого доказу недопустимим, суд має зазначати конкретну норму процесуального закону, порушення якої, з урахуванням наслідків такого порушення та можливістю (неможливістю) їх усунення, дає підстави дійти висновку щодо недопустимості того чи іншого доказу.

Разом з тим у постанові ККС ВС від 05.08.2020 у справі № 334/5670/18 зазначено, щодо існування інших (умовних) підстав для визнання доказів недопустимими, судам необхідно у кожному конкретному кримінальному провадженні з`ясувати, до яких наслідків порушення вимог кримінального процесуального закону призвели і чи є ці наслідки незворотними (тобто такими, що не можуть бути усунені під час судового розгляду).

Якщо мова йде про визнання доказів, отриманих під час слідчих (розшукових) дій, недопустимими, це здебільшого стосується наявності сумнівів у достовірності відомостей, отриманих в результаті їх проведення.

При цьому, для визнання недопустимим, кожний доказ має бути оцінений судом як автономно, так і в сукупності з іншими доказами, а в рішенні суду – наведено належне обґрунтування та мотиви, які би вказували на підставу визнання цього доказу недопустимим.

Стосовно ж визнання доказу недопустимим за правилом «плодів отруєного дерева», то у рішенні суду має бути чітко доведено похідний характер інформації, яка стала фактичною підставою для проведення відповідної слідчої (розшукової) дії, від дій, якими були істотно порушені права та свободи людини (Постанова Верховного суду від 04.02.2020 справа №  311/1110/18).

Відповідно доктрини «плодів отруєного дерева» (fruit of the poisonous tree) недопустимими є докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок суттєвого порушення прав та свобод людини. Ця доктрина передбачає заборону використання даних, отриманих на підставі або з використанням доказів визнаних недопустимими.

У кримінальному процесуальному законі дана доктрина має своє правове втілення у положеннях ч.1 ст. 87 КПК України, згідно з якою недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Отже, під час доведення надання стороною обвинувачення суду недопустимих доказів, недостатньо довести лише отримання цих доказів з порушенням кримінально-процесуальних норм, але й необхідно чітко обґрунтувати в чому полягає істотне порушення прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Більш детальну інформацію та роз’яснення можна отримати у адвокатів АО «Стеллар Партнерс»

Більше

10.06.2024
Реклама азартних ігор під забороною

Постановою від 17 травня 2024 р. N 566 «Деякі питання протидії негативним наслідкам функціонування азартних ігор в мережі Інтернет» було введено обмеження на розповсюдження реклами: азартних ігор; торговельних марок, інших об’єктів права інтелектуальної власності, під якими провадиться діяльність з організації та проведення азартних ігор; інших позначень, під якими проводяться азартні ігри, зокрема з використанням електронних […]

Читати повністю
21.05.2024
Накладення арешту на частку в статутному капіталі

Заходи забезпечення позову є важливим елементом в процесі здійснення правосуддя, оскільки спрямовані на те, щоб рішення суду було виконано в подальшому. Накладення арешту на часту в статутному капіталі має деякі аспекти, що зумовлено особливостями такого виду майна. Так, у Постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № […]

Читати повністю
20.05.2024
Можливість апеляційного оскарження ухвали слідчого судді, якою вирішено долю речових доказів

Відповідно до чинного законодавства право на оскарження ухвал слідчого судді не є абсолютним та обмежується приписами статті 309 Кримінального процесуального кодексу України (далі також – КПК України), однак на практиці виникають випадки, коли необхідно оскаржити ухвали, прийняття яких прямо не передбачено нормами кримінально процесуального законодавства. Одними з таких є ухвали слідчого судді, якою відповідно до […]

Читати повністю
14.05.2024
Проект Закону про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо захисту права власності добросовісного набувача

07 травня 2024 року зареєстровано «Проект Закону про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо захисту прав власності добросовісного набувача» №11233 від 06.05.2024. Цим Законопроектом передбачається, що окрім уже встановленої неможливості витребування майна, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень та  було продане добросовісному набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому […]

Читати повністю

Допоможемо вам в світі юристів

Робота з юридичною фірмою «Stellar» надає вам доступ до висококваліфікованих спеціалістів, індивідуального підходу та інноваційних рішень, які дозволять успішно впоратися з будь-якими правовими питаннями.
Зв'язатися