Міська рада проти підконтрольних і підзвітних їй органів

Статтею 140 Конституції України  передбачено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади – жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Відповідно до статті 145 Конституції України гарантовано судовий захист прав місцевого самоврядування.

Відповідно до Європейської хартії місцевого самоврядування (ратифікована відповідно до Закону України від 15 липня 1997 року № 452/97-ВР):

– місцеве самоврядування означає право і спроможність органів місцевого самоврядування в межах закону здійснювати регулювання та управління суттєвою часткою публічних справ, під власну відповідальність, в інтересах місцевого населення (частина перша статті 3);

– органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене зі сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу (частина друга статті 4);

– повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними; вони не можуть скасовуватися чи обмежуватися іншим центральним або регіональним органом, якщо це не передбачено законом (частина четверта статті 4);

– органи місцевого самоврядування мають право використовувати засоби правового захисту для забезпечення вільного здійснення своїх повноважень і вимагати поваги до принципів місцевого самоврядування, які закріплені в конституції чи національному законодавстві (стаття 11).

Гарантії місцевого самоврядування також містяться у Всесвітній декларації місцевого самоврядування (прийнята XXVII Конгресом Міжнародного союзу місцевої влади (International Union of Local Authorities; IULA) 26 вересня 1985 року у м. Ріо-де-Жанейро (Бразилія), а також Європейській Хартії міст (Charte urbaine europeenne) (прийнята Постійною конференцією місцевих і регіональних органів влади Європи Ради Європи (Congress of Local and Regional Authorities; CLRA) 18 березня 1992 року у м. Страсбург (Франція).

Крім того, згідно із зобов`язаннями, які взяті відповідно до статей 4, 6 та 14 Угоди про Асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (ратифікована згідно із Законом України № 1678-VII від 16 вересня 2014 року), Україна прагне зміцнення поваги до демократичних принципів, верховенства права та доброго врядування; забезпечує стабільність і дієвість демократичних інституцій; гарантує права людини і основоположні свободи, а також дбає про зміцнення судової влади та підвищення її ефективності.

Статтею 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що місцеве самоврядування здійснюється на принципах, зокрема, судового захисту прав місцевого самоврядування.

Натомість, досить часто виникають ситуації, коли підконтрольні чи підзвітні органи міської ради приймають рішення, які суперечать інтересам територіальної громади, міській раді.

Такі порушення виникають в сфері земельних правовідносин, будівництва, архітектури тощо.

Тому, тривалий час поставало питання, чи має право місцева рада бути позивачем у справах, де відповідачем  виступає її підконтрольний чи підзвітний орган?

Верховний Суд поставив крапку в цих розбіжностях та зазначив про можливість такого судового процесу з огляду на суб’єктний склад.

Зокрема, в Постанові Касаційного адміністративного суду у Складі Верховного Суду за 23.02.2024 по справі № 300/2289/23 Верховний Суд виснував:

І. Публічно-правовим є, зокрема спір, у якому сторони правовідносин одна щодо іншої не є рівноправними і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншій стороні певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Ці функції суб`єкт владних повноважень повинен виконувати саме у тих правовідносинах, у яких виник спір. Так, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник, зокрема, між двома суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень.

ІІ. Право самостійно скасовувати рішення виконавчого комітету виникає у відповідної ради у разі, якщо виконком ухвалює рішення на виконання власних повноважень. Натомість, у випадку, якщо таке рішення прийняте на виконання делегованих повноважень та якщо воно не відповідає Конституції України та/або закону, то таке рішення підлягає оскарженню в судовому порядку.

ІІІ. Органи місцевого самоврядування мають право звертатися до суду з позовом з метою реалізації своїх повноважень та забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування, а також захисту прав та інтересів відповідної територіальної громади.

IV. Відповідно до частини восьмої статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» скасування містобудівних умов та обмежень здійснюється: за заявою замовника або за рішенням суду.

Враховуючи особливості правового регулювання підстав та порядку скасування містобудівних умов та обмежень, визначених частиною восьмою статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», у системному зв`язку з положеннями частини десятою статті 52 та статті 71 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Верховний Суд прийшов до висновку про наявність у місцевої ради права самостійно звертатися до суду в інтересах територіальної громади та на виконання покладених на неї функцій, зокрема у сфері охорони встановленого порядку планування та забудови території, в тому числі з позовом про скасування містобудівних умов та обмежень.

За більш детальною правничою консультацією щодо оскарження містобудівних умов та обмежень, містобудівної документації, генеральних планів територій, детальних планів територій тощо, звертайтесь до адвокатів АО «Стеллар Партнер»