Накладення арешту на частку в статутному капіталі

Заходи забезпечення позову є важливим елементом в процесі здійснення правосуддя, оскільки спрямовані на те, щоб рішення суду було виконано в подальшому.

Накладення арешту на часту в статутному капіталі має деякі аспекти, що зумовлено особливостями такого виду майна.

Так, у Постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 910/16868/19 зазначено, що частка у статутному капіталі товариства є особливим видом майна. Вона сама по собі не має вартості. Її вартість напряму залежить від вартості майна самого товариства.

Отже, при створенні товариства ринкова вартість частки зазвичай дорівнює її номінальній вартості. Тоді як з перебігом часу ця цифра стає “історичною”, а ринкова вартість частки може суттєво зрости (якщо бізнес товариства буде успішним) або зменшитися (якщо товариство буде вести збиткову господарську діяльність).

Відповідно до частини десятої статті 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову не повинні порушувати прав інших акціонерів (учасників) господарського товариства. Зокрема, крім випадків, передбачених частиною дев`ятою цієї статті, заборона вчиняти дії має стосуватися лише акцій або корпоративних прав, безпосередньо пов`язаних з предметом спору.

Так, у  своїх Постановах від 29 березня 2021 року від 19.01.2021 у справі № 902/774/20, від 25.01.2021 у справі № 902/775/20 Верховний Суд доходить висновку, що такий спосіб забезпечення позову як накладення арешту на майно у корпоративному спорі може узгоджуватися, зокрема, з такою вимогою майнового характеру як стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю. Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватися з предметом та підставами позову. Оскільки позовні вимоги, заявлені в цій справі, є вимогами немайнового характеру, то такий захід забезпечення позову як накладення арешту на майно не є співмірним з предметом спору в цій справі.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2021 року, справа № 910/5116/21, предметом спору якої було витребування з володіння особи частини частки в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, Суд зазначив, що з урахуванням обставин, покладених в основу вимог заявника, подання доказів, які б свідчили про ймовірність ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту порушених прав позивача, не є визначальною умовою для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки до ухвалення рішення і набуття ним чинності відповідач може у будь-який момент безперешкодно відчужити свою частку, зокрема шляхом укладення договору дарування, і при цьому він може не здійснювати жодних дій, які б могли опосередковано свідчити про намір вчинити дарування частки, як-то отримувати згоду від інших учасників тощо.

Висновки викладені у постанові КГС ВС від 23.02.2024 у справі Nº 910/9426/23, предметом спору якої було витребування з володіння частки в статутному капіталі, скасування наказу, зобов`язання відновити запис в реєстрі, зводяться до того,  що накладення арешту на частку в статутному капіталі та належне підприємству нерухоме майно жодним чином не вплине на поточну господарську діяльність підприємства, адже не впливає на можливість укладання договорів з контрагентами, здійснення поточної господарської діяльності. Існування таких заходів надасть реальну можливість поновлення порушених прав позивача, по захист яких він звернувся до суду, у випадку задоволення його позову, адже метою такого позову є відновлення права власності на придбану частку, майнова цінність якої і полягає в її активах, на базі яких останнє здійснює свою господарську діяльність і, відповідно, забезпечує його власнику можливість отримання прибутку.

Отже, у випадку якщо суд дійде висновку, що накладання арешту на частку в статутному капіталі є адекватним та співмірним із заявленими позовними вимогами, тобто наявна майнова вимога у спорі, а невжиття такого заходу забезпечення позову може призвести до неможливості та/або значного ускладнення виконання рішення суду, у разі задоволення позову, то суддя повинен накласти такий арешт.

За консультацією звертайтеся до адвокатів Стеллар Партнерс.

Відповідно до чинного законодавства право на оскарження ухвал слідчого судді не є абсолютним та обмежується приписами статті 309 Кримінального процесуального кодексу України (далі також – КПК України), однак на практиці виникають випадки, коли необхідно оскаржити ухвали, прийняття яких прямо не передбачено нормами кримінально процесуального законодавства. Одними з таких є ухвали слідчого судді, якою відповідно до вимог Закону України «Про правовий режим воєнного стану» і Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах воєнного чи надзвичайного стану» вирішено долю речових доказів.

Статтею 24 КПК України кожному гарантовано право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Частинами 1-2 статті 309 Кримінального процесуального кодексу України визначено вичерпний перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскарженими під час досудового розслідування. Разом з тим частиною третьою цієї статті передбачено, що скарги на інші ухвали слідчого судді оскарженню не підлягають і заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді.

У Постанові Касаційного кримінального суду у справі № 317/1651/23 від 07 листопада 2023 року зазначено, що право особи на апеляційне оскарження, спрямоване насамперед на реалізацію гарантованого ст. 6 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» права на справедливий суд. Забезпечення такого права є однією з важливих гарантій ухвалення правосудного рішення у кримінальному провадженні.

Постановою ККС від 27 лютого 2024 року № 991/1568/23 визначено, що законність та обґрунтованість рішень слідчого судді, прийнятих на досудовому розслідуванні, може бути забезпечена можливістю їх оскарження в апеляційному порядку. Тому, передбачене главою 26 КПК право на оскарження ухвал слідчого судді під час досудового розслідування є важливою гарантією забезпечення захисту прав і законних інтересів учасників кримінального провадження та процесуальним інструментом виправлення судової помилки на цьому етапі кримінального провадження.

Велика Палата Верховного Суду у своїй Постанові від 23 травня 2018 року у справі N 237/1459/17 зазначила, що оскільки слідчий суддя прийняв рішення, яке не передбачено КПК, суду апеляційної інстанції при вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження належало виходити з приписів ст. 9 КПК, яка розкриває принцип законності кримінального провадження та в ч. 6 установлює, що коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 цього Кодексу. Однією з таких засад є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності (п. 17 ч. 1 ст. 7 КПК), а її зміст розкрито у ст. 24 КПК, згідно з ч. 1 якої кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, зокрема, суду, слідчого судді в порядку, передбаченому КПК.

У своїй Постанові № 757/32553/22-к від 18 березня 2024 року Верховний Суд доходить висновку, що ухвала слідчого судді, якою відповідно до вимог Закону України «Про правовий режим воєнного стану» і Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах воєнного чи надзвичайного стану» вирішено долю речових доказів та передано патрони уповноваженій особі військової частини,  підлягає апеляційному оскарженню.

Отже, судом касаційної інстанції сформовано уставлену практику, відповідно до якої можливе оскарження на підставі ч. 6 ст. 9 КПК та, відповідно, п. 17 ч. 1 ст. 7 і ч. 1 ст. 24 КПК ухвал, які одночасно не зазначені в ч. 1 та ч. 2 ст. 309 КПК України, а також не передбачені кримінальним процесуальним законодавством.

У разі виникнення питань щодо захисту інтересів на досудовому розслідуванні  чи судовому розгляді, в тому числі оскарження дій до слідчого судді, можна звернутись до адвокатів Стеллар Партнерс.

 

07 травня 2024 року зареєстровано «Проект Закону про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо захисту прав власності добросовісного набувача» №11233 від 06.05.2024.

Цим Законопроектом передбачається, що окрім уже встановленої неможливості витребування майна, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень та  було продане добросовісному набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна, також не можна буде витребувати від добросовісного набувача майно, якщо:

1) з дати проведення реєстрації права власності першого набувача на державне або комунально нерухоме майно, незалежно від виду такого майна, минуло більше 5 років.

2) з дати передачі першому набувачеві у власність державного або комунального рухомого або нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі чинним законодавством не передбачалась державна реєстрація правочину або реєстрація права власності, минуло більше 5 років.

Зміна власника майна (першого та подальших набувачів) у таких випадках, не змінюватиме порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування такого майна.

На даний час в чинній редакції Цивільного кодексу України передбачається можливість витребування безвідплатно набутого майна у будь-якої особи, яка не мала права його відчужувати, та у всіх випадках, проте у випадку прийняття Законопроекту ця норма буде поширюватися лише на майно отримане від осіб приватного права.

Витребувати майно від добросовісного позивача, якщо воно було отримано від органів державної влади чи місцевого самоврядування, як за відплатним так і за безвідплатним правочином, власник матиме право лише у встановлених випадках, а саме якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

При цьому дії органу державної влади або місцевого самоврядування щодо розпорядження майном презюмуватимуться як правомірні та перший набувач (добросовісний набувач) не зобов’язаний буде вчиняти будь-яких дій щодо перевірки дотримання таким органом процедур щодо погодження або схвалення правочинів іншими органами державної влади або місцевого самоврядування.

Такі положення мають застосовуватися до цивільних відносин, що виникли, починаючи з 1 грудня 1991 року.

За більш детальною інформацією щодо судового захисту можна звернутись до адвокатів Стеллар Партнерс.

 

 

 

 

 

 

Трапляються ситуації, коли судді постановляють ухвалу про повернення обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, а сторона обвинувачення, в свою чергу, поновлює строк досудового розслідування та продовжує вчиняти дії спрямовані на розслідування кримінального правопорушення.

Звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, є однією з форм завершення досудового розслідування.

Пунктом 5 частини 1 статті 3 КПК передбачено, що досудове розслідування починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується, зокрема направленням до суду обвинувального акту.

Разом з тим стаття 283 КПК України передбачає відновлення лише зупиненого, але не завершеного досудового розслідування. Це унеможливлює проведення дій спрямованих на розслідування кримінальних правопорушень після його завершення, а, отже, такі дії органів досудового розслідування, не відповідають нормам встановленими чинним КПК України.

Саме тому, суди касаційної інстанції зазвичай доходять до одностайного висновку, що зокрема відображено у постановах Верховного Суду від 18 жовтня 2022 року у справі № 753/6486/21 від 08 листопада 2022 року у справі № 636/336/21, що після повернення обвинувального акта, сторона обвинувачення вправі вчиняти лише дії спрямовані на усунення його недоліків – приведення у відповідність статті 291 КПК України, та не може вчиняти інші процесуальні дії, в тому числі поновлювати строк досудового розслідування та проводити слідчі (розшукові) дії.

Також в своїх висновках судді звертають увагу на те, що КПК від 2012 було  ліквідовано можливість повернення справи на додаткове розслідування, а проведення інших після повернення суддею обвинувального акта є нічим інших як додатковим розслідування.

Підтвердження такого висновку відображено також у Постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду 15 квітня 2024 рок справа № 753/25892/21  повернення обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурору у зв’язку з тим, що вони не відповідають вимогам КПК України (п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України), не відновлює досудове розслідування.

В ухвалі про повернення обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурору суд першої інстанції не вправі зазначати про неповноту чи неправильність досудового розслідування, неправильність кримінально-правової оцінки діяння та про необхідність проведення органом досудового розслідування слідчих (розшукових) дій та/або негласних слідчих (розшукових) дій.

Сторона обвинувачення після постановлення судом такої має право виконати лише ту сукупність процесуальних дій, які є необхідними для приведення цього акта чи клопотання у відповідність до вимог КПК та забезпечення виконання ухвали суду.

Отриманні докази в результаті проведення  слідчих (розшукових) дії, негласні слідчі (розшукові) дії та/або прийняті процесуальні рішення, які не є необхідними для приведення цього акта чи клопотання у відповідність до вимог КПК та забезпечення виконання ухвали суду, повинні визнаватись недопустимими, як отримані після закінчення досудового розслідування.

Також Об’єднана палата звертає увагу на необхідність дотримання розумності строку усунення недоліків в обвинувальному акті.

Отже, сторона обвинувачення, після повернення обвинувального акта, може лише привести його у відповість до статті 290 КПК України, та не може вчиняти будь-яких інших процесуальних дій, вчинення ж таких дій тягне за собою визнання недопустимими доказів отриманих внаслідок проведення таких дій.

За консультацією звертайтеся до адвокатів Стеллар Партнерс

Керуючий партнер Стеллар Партнерс Святослав Святюк та партнер-зпівзасновник Олександр Ігнатенко надали коментар 24 каналу щодо викликів з якими зіштовхується агробізнес в сучасних умовах в питаннях страхуванням аграрних ризиків.

– Які основні страхові ризики для аграрного сектору нині існують в Україні?

В складних економічних умовах, запорукою успішного бізнесу є визначення ризиків, які можуть вплинути на його розвиток.

Після визначення основних векторів ризиків, необхідно пропрацювати  механізми  їх мінімізації.

Одним з дієвих механізмів мінімізації негативних наслідків для бізнесу є страхування.

Проте, виникає питання, що підпадає під страхові ризики в аграрному секторі.

Умовно, на практиці, під час укладення страхових угод, ризики поділяють на два напрямки: зовнішні та внутрішні.

У свою чергу, внутрішні страхові ризики можна поділити на дві підгрупи: ті, що виникають з огляду на специфіку агровиробництва та природніх умов і на ті, що залежать від воєнних дій.

Адже, збереження  посівів, врожаю, техніки від обстрілів, дотримання строків по контрактах залежать не тільки від сталих загальних умов, а й від проведення воєнних дій в Україні.

На практиці, предметом страхових угод є: виробничі ризики, кредитні ризики, транспортні ризики, ризики збереження агропродукції тощо.

– Чи належить до страхових ризиків крадіжка українського зерна з окупованих територій Росією? Порівняно з минулими 2 роками, наскільки ця проблема залишається актуальною?

Дана проблема була досить актуальною в перший рік повномасштабного вторгнення, коли аграрії несли колосальні збитки з огляду на окупацію територій, на який розташовані посіви та урожай.

Проте, з огляду на природній цикл, посіви, урожай, зерно, яке знаходиться на тимчасово окупованих територіях не підпадає під страхові ризики, адже, за загальним правилом, ведення бізнесу на тимчасово окупованих територіях забороняється.

Страхові компанії не мають права страхувати посіви, урожай тощо які знаходяться на тимчасово окупованих територіях.

Проте, дієвим механізмом відшкодування витрат з огляду на знищення посівів, зерна, заволодіння ним невстановленими особами з огляду на окупацію є пред’явлення до суду позову про стягнення збитків.

Даний механізм є досить дієвим і ефективним.

– Хто не має права скористатися державним страхуванням агроризиків?

В Україні діє Закон України «Про особливості страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою», який регулює це питання.

Державним страхуванням агроризиків можуть скористатись суб’єкти господарювання, які ведуть свій бізнес в Україні, за виключенням тимчасово окупованих територій.

Приватне та державне страхування: в чому відмінності та що вигідніше оформити?

Особливістю державного страхування аграрних ризиків є їх можливе покриття за рахунок коштів з державного бюджету.

Державні страхові програми, в порівнянні з приватними, мають більш жорсті умови та поширюються на визначені Законом України «Про особливості страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою» страхові випадки.

Натомість, приватне страхування, умови страхового договору є вільними.

Сторони на власний розсуд можуть погодити умови страхування, які прописати в угодах.

Також, державне страхування має обмеження щодо відсотку відшкодування по страховому платежу – не більше 60 відсотків.

Натомість, приватне страхування, є вільним відносно будь-яких відсоткових обмежень.

– Лише страховики з ліцензією можуть надавати послуги страхування з державною підтримкою. Таку ліцензію має лише 1 компанія. Чому так сталося? (Отримати таку ліцензію важко чи страхові компанії просто не хочуть її мати?)

Дійсно, згідно інформації, розміщеної на сайті Міністерства аграрної політики та продовольства України лише одна компанія має право на ведення господарської діяльності з надання послуг за державною підтримкою страхування агроризиків.

На це впливає сукупність факторів: як умови держави з залучення страхових компаній до такого виду страхування так і наявність бюджетних коштів з виплати у разі настання страхового випадку.

Страховим компаніям більш вигідно надавати послуги з приватного страхування агроризиків, ніж приймати участь в правовідносинах з державного страхування.

Можливо, це пов’язано з надмірним регулюванням цього питання та відсутністю очевидного зиску для учасників страхового ринку.

– Держава виплачує 60% від суми страхового платежу у якості компенсації за агроризик. У приватних компаніях цей відсоток відрізняється?

В цьому і є особливість приватного страхування – вільні умови договору.

Під час укладення страхової угоди з приватною компанією можна, на власний розсуд врегулювати сприйнятливі умови для обох сторін та визначити відсоток страхового платежу, порядок його сплати.

– Оплата за страхування здійснюється 1 раз чи це регулярні платежі у вигляді певного відсотку від прибутку?

Знову ж таки, все залежить від умов договору. На стадії укладення страхової угоди можливо погодити і порядок платежів, їх сплати.

Приватні страхові компанії розуміють реалії бізнесу та йдуть на поступки під час укладення з аграріями відповідних страхових угод.

– В якому обсязі враховуються аграрні ризики при укладанні страхового договору? Тобто, чи страхується компанія лише за одним\декількома ризиками, чи в угоду вносять усі можливі ризики? (Можливо існують обидва варіанти на вибір?)

На практиці може бути як один страховий договір, який охоплює всі можливі страхові ризики, так і договір, умови якого розраховані на конкретний випадок, наприклад страхування посівів чи урожаю.

Під час звернення за юридичною консультацією ми своїм клієнтам рекомендуємо в першу чергу визначитись з можливими ризиками, які можуть вплинути на їх бізнес.

Лише після попереднього визначення ризиків виникає доцільність оформлення страхової угоди для їх страхування.

Наприклад, якщо аграрій не займається зберіганням зерна, то не має сенсу страхувати ризики, пов’язані з зберіганням зерна.

Тому, ми радимо своїм клієнтам страхувати аграрні ризики, які теоретично можуть виникнути з огляду на характер та специфіку їх господарської діяльності.

– В якому випадку краще підписувати договір за одним конкретним агроризиком, а коли краще враховувати одразу декілька?

Все залежить від спрямованості бізнесу та його масштабів.

Якщо агробізнес лише набирає обороти та не включає в себе замкнутий цикл, то є сенс підписувати страховий договір, який включає лише один -два агроризики.

Якщо ж агробізнес має великі потужності, та являє собою не тільки агровиробництво, а наприклад і транспортування, переробку то є сенс підписувати страхову угоду , яка буде покривати всі агроризики з огляду на об’єми та специфіку бізнесу.

– На які моменти обов’язково треба звернути увагу при підписанні угоди на страхування? (наприклад трактування страхових ризиків тощо)

Кожний пункт страхового договору є важливим.

В першу чергу необхідно звертати увагу на страхові ризики, які прописані в угоді та що відноситься до страхового випадку.

Необхідно також звертати на процедуру підтвердження страхового випадку, та порядок виплати.

Важливо також звертати увагу, за яких умов страхова виплата не виплачується.

– Які проблеми зі страхуванням аграрних ризиків нині існують?

Аграрні ризики, які і будь-який ризик має свою проблематику. Це і воєнні дії, і стан економіки та поведінка учасників ринку, тиск державних органів тощо.

Наприклад, досить актуальною проблемою є блокування кордону, що унеможливлює дотримання контрактів агровиробниками.

Проблеми зі страхуванням виникають як на стадії укладення угод так і на стадії їх виконання.

Є проблеми, які можна вирішити шляхом переговорів, а є такі, що вирішуються виключно в судовому порядку.

– Якщо компанія оформила страховку, але протягом своєї діяльності вона не знадобилася, чи можна її відкликати та повернути гроші? Наприклад, якщо бізнес скоро припинить існувати або його продають іншому власнику?

Все залежить від умов страхової угоди.

На стадії укладення договору з страховою компанією завжди можна обговорити умови як страхових платежів так і страхового відшкодування.

Ми завжди рекомендуємо нашим клієнтам детально вчитуватись в страхові угоди на стадії їх підписання та пропонувати свої пропозиції.

– “Аграрії готові на власний ризик працювати після розмінування територій, але їх не хочуть кредитувати фінансові і лізингові інституції”, – написали на Урядовому порталі. Чому інституції не хочуть кредитувати таких аграріїв? Яким чином страхування ризиків може допомогти у такій ситуації?

Заміновані території, їх подальше розмінування збільшують ризик настання страхового випадку.

Якщо наприклад, аграрій взяв в лізинг техніку, а вона буде пошкоджена під час робіт на полі, то це додаткові ризики для лізингодавця.

Тому, банки та фінансові установи перестраховуються та не хочуть кредитувати агровиробників з огляду на вказані ризики.

Проте, якщо під час переговорного процесу запропонувати банку можливість застрахувати лізингове майно від таких ризиків, банк, здебільшого йде на поступки аграріям та укладає лізингові договори.

Посилання на статтю: https://24tv.ua/business/strahuvannya-agrorizikiv-yak-otrimati-kompensatsiyu-za-zipsovaniy_n2540186

Право на отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця встановлене Законом України «Про соціальний захист і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Порядок виплати такої допомоги врегульований Постановою Кабміну від 25 грудня 2013 р. № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві».

У випадку загибелі військовослужбовця вказаними нормативними актами визначено наступні обставини за яких здійснюється виплата такої допомоги:

1) (загибелі) військовослужбовця під час виконання ним обов’язків військової служби або внаслідок захворювання, пов’язаного з виконанням ним обов’язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов’язаних з виконанням обов’язків військової служби;

2) військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов’язаних із проходженням військової служби;

3) (загибелі) військовозобов’язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов’язків військової служби або служби у військовому резерві.

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується рівними частинами членам сім’ї, батькам та утриманцям загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов’язаного та резервіста.

Також передбачено й умови виплати такої допомоги у випадку поранення (контузія, травма або каліцтво), захворювання, інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов’язаного або резервіста.

Однак законодавець також передбачив підстави, за якими призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються. Так, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), захворювання, інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов’язаного або резервіста є наслідком:

а) вчинення ним кримінального або адміністративного правопорушення;

б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп’яніння;

в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров’ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом);

г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

Також не призначається особі, яка умисно позбавила життя чи вчинила замах на особу (осіб), яка (які) має (мають) відповідно до цього Закону право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, або притягалася до адміністративної чи кримінальної відповідальності за вчинення правопорушення щодо загиблої (померлої) особи, за рішенням суду, яке набрало законної сили.

У призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги може бути відмовлено або її виплата припинена чи призупинена особі, щодо якої рішенням суду, яке набрало законної сили, встановлено факт ухиляння від виконання обов’язку щодо утримання загиблої (померлої) особи за її життя.

За наявності спору між особами, які мають право на призначення і виплату одноразової грошової допомоги, або між особами і органами, уповноваженими призначати та здійснювати виплату одноразової грошової допомоги, щодо права на призначення і виплату одноразової грошової допомоги та/або її розміру орган, уповноважений здійснювати виплату одноразової грошової допомоги, призупиняє її виплату до вирішення спору у судовому порядку та набрання судовим рішенням законної сили

Колегія суддів у Постанові Верховного суду від 18 березня 2024 року у справі № 120/13997/21 сформулювала правовий висновок про те, що законодавством передбачено обмеження у виплаті гарантованої державною одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, зокрема, внаслідок наявності доведеного факту вчинення ним дій у стані алкогольного сп`яніння. Така допомога не призначається і не виплачується лише у випадку, якщо смерть військовослужбовця або втрата ним працездатності є наслідком вчинення активних дій самим військовослужбовцем, який знаходиться у стані алкогольного сп`яніння.

Отже, право на одноразову грошову допомогу не є безумовним та передбачає ряд виключень.

За консультацією звертайтеся до юристів Стеллар Партнерс.

До другої групи спрощеної системи оподаткування та звітності можуть належати фізичні особи – підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:

– не мають працівників або, одночасно їх кількість  не перевищує 10 осіб;

– обсяг доходу не перевищує 834 розміри мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. Тобто у 2024 році обсяг доходу не може перевищувати – 5 921 400 грн.

Дія цього підпункту не поширюється на фізичних осіб – підприємців, які надають посередницькі послуги з купівлі, продажу, оренди та оцінювання нерухомого майна (група 70.31 КВЕД ДК 009:2005), послуги з надання доступу до мережі Інтернет, а також здійснюють діяльність з виробництва, постачання, продажу (реалізації) ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння. Такі фізичні особи – підприємці належать виключно до третьої групи платників єдиного податку, якщо відповідають вимогам, встановленим для такої групи.

Разом з тим на ФОП 2 групи поширюються  загальні обмеження, які діють також для першої та третьої групи, тому на 2 групі єдиного податку не можуть перебувати:

– суб’єкти господарювання, які здійснюють:

1) діяльність у сфері організації та проведення азартних ігор, діяльність з випуску та проведення лотерей;

2) обмін іноземної валюти;

3) виробництво, експорт, імпорт, продаж підакцизних товарів (крім роздрібного продажу паливно-мастильних матеріалів в ємностях до 20 літрів та діяльності фізичних осіб, пов’язаної з роздрібним продажем пива, сидру, пері (без додання спирту) та столових вин);

4) видобуток, виробництво, реалізацію дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі органогенного утворення (крім виробництва, постачання, продажу (реалізації) ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння);

5) видобуток, реалізацію корисних копалин, крім реалізації корисних копалин місцевого значення;

6) діяльність у сфері фінансового посередництва, крім діяльності у сфері страхування, яка здійснюється страховими агентами, визначеними Законом України “Про страхування”, сюрвейєрами, аварійними комісарами та аджастерами, визначеними розділом III цього Кодексу;

7) діяльність з управління підприємствами;

8) діяльність з надання послуг пошти (крім кур’єрської діяльності), діяльність з надання послуг фіксованого телефонного зв’язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв’язку (місцевого, міжміського, міжнародного), діяльність з надання послуг фіксованого телефонного зв’язку з використанням безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з правом технічного обслуговування і надання в користування каналів електрозв’язку (місцевого, міжміського, міжнародного), діяльність з надання послуг рухомого (мобільного) телефонного зв’язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв’язку, діяльність з надання послуг з технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж, мереж ефірного теле- і радіомовлення, проводового радіомовлення та телемереж;

9) діяльність з продажу предметів мистецтва та антикваріату, діяльність з організації торгів (аукціонів) виробами мистецтва, предметами колекціонування або антикваріату;

10) діяльність з організації, проведення гастрольних заходів;

– фізичні особи – підприємці, які здійснюють технічні випробування та дослідження (група 74.3 КВЕД ДК 009:2005), діяльність у сфері аудиту;

– фізичні особи – підприємці, які надають в оренду земельні ділянки, загальна площа яких перевищує 0,2 гектара, житлові приміщення та/або їх частини, загальна площа яких перевищує 400 квадратних метрів, нежитлові приміщення (споруди, будівлі) та/або їх частини, загальна площа яких перевищує 900 квадратних метрів;

– фізичні особи – нерезиденти;

– платники податків, які на день подання заяви про реєстрацію платником єдиного податку мають податковий борг, крім безнадійного податкового боргу, що виник внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин).

 

Ставки податків з 01.04.2024 року:

Фіксована ставка ЄП встановлюються сільськими, селищними, міськими радами для ФОП залежно від виду господарської діяльності, а отже може відрізнятися залежно від населеного пункту.

Для другої групи ЄП вона не може перевищувати 20% мінімальної заробітної плати, тобто 1420 грн. на місяць.

Розмір ЄСВ (за себе) становить 22% на самостійно обрану суму платником податку, однак ця сума не може бути меншою мінімальної заробітної плати, та не може перевищити максимальну величину бази нарахування ЄСВ, тобто  розмір ЄСВ з 01.04.2024 р. не може бути менше – 1760 грн, та не може перевищувати – 26400 грн.

Разом з тим, ФОП другої групи звільняються від обчислення, нарахування та сплати ЄСВ на період дії воєнного стану та 12 місяців після його припинення чи скасування за себе. Однак наслідком такої не сплати буде не зарахування страхового стажу за відповідні періоди.

ЄСВ за працівників – 22 % від нарахованої заробітної плати.

ПДФО за працівника – 18% від нарахованої заробітної плати.

Військовий збір за працівника – 1,5% від нарахованої заробітної плати.

 

Строки сплати податків:

ЄП щомісяця авансованими внесками до 20 числа (включно) поточного місяця (можуть здійснити сплату єдиного податку авансовим внеском за весь податковий (звітний) період (квартал, рік), але не більш як до кінця поточного звітного року).

ЄСВ за себе до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (на період воєнного стану та 12 місяців після припинення чи скасування можна не сплачувати).

ЄСВ за працівників сплачується щомісяця під час виплати оподатковуваного доходу. Якщо дохід нараховано, але не виплачено – не пізніше 20 числа (включно) наступного за звітним місяця

ПДФО та військовий збір за  співробітника сплачується під час виплати оподаткованого доходу щомісяця, у випадку якщо дохід не виплачено, але нараховано – протягом 30 днів за звітним місяцем.

 

Звітність:

Декларація з  Єдиного податку  подається протягом 60 днів після звітного року, а саме до 1 березня.

Об’єднана звітність за ПДФО, військовий збір та ЄСВ (за працівників) подається щоквартально протягом 40 днів після звітного кварталу.

За консультацією звертайтеся до юристів Стеллар Партнерс.

 

 

Питання недопустимості доказів є однією з основних проблем в кримінальному процесі, адже в кожному конкретному випадку потрібно визначити наявність істотного порушення прав особи.

Одним з таких питань є не роз’яснення особі приписів ст. 18 КПК України, яка гарантує свободу  від самовикриття та право не свідчити проти близьких родичів та членів сім’ї.

У статті 63 Конституції України закріплено, що особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе.

Цю норму деталізовано у статті 18 Кримінального процесуального Кодексу України.

Так, жодна особа не може бути примушена визнати свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення або примушена давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею кримінального правопорушення. Кожна особа має право не говорити нічого з приводу підозри чи обвинувачення проти неї, у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання, а також бути негайно повідомленою про ці права.

У своїх висновках ЄСПЛ констатує, що дійсно, хоча стаття 6 однозначно не каже про право зберігати мовчання і не свідчити проти себе, проте це – загальновизнана міжнародно-правова норма, котра є осердям поняття справедливого судового розгляду, якому присвячена стаття 6. Захищаючи підозрюваного від неправомірного тиску з боку влади, цей імунітет допомагає уникнути судових помилок і гарантувати результат, до якого прагне стаття 6 («Джон Мюррей проти Сполученого Королівства» (John Murray v. the United Kingdom) [ВП], § 45; «Биков проти Росії» (Bykov v. Russia) [ВП], § 92).

Тобто не дотримання приписів статті 18 КПК є не лише порушенням норм національного законодавства, конституційних прав людини, а і міжнародно-правових.

Верховний Суд у своїй Постанові від 03 липня 2018 у справі № 568/1121/16-к зазначав: «Процесуальним законом визначений обов’язок суду визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння як отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права, що у наслідку має визнання таких доказів недопустимими

Однак у Постанові від 24.01.2024 у справі № 175/1906/22 Касаційний кримінальний суд Верховного Суду (далі – КПК України) дійшов висновку про те, що інформацію стосовно вчинення кримінального правопорушення працівник поліції одержав від обвинуваченого без усвідомлення того факту, що той має при собі заборонені речі або речовини, тобто скоює злочин. За цих обставин колегія суддів не може стверджувати про порушення права свободи від самовикриття, оскільки підстави неповідомлення особі про його права зрозумілі.

Разом з тим у цій же Постанові Суд зазначає, що зі змісту ст. 18 КПК України випливає, що інформування особи про гарантоване їй право зберігати мовчання має бути забезпечене в разі наявності підстав вважати, що було вчинене кримінальне правопорушення та за умови ймовірної причетності цієї особи до його скоєння.

Не роз’яснення за таких обставин права особи на свободу від самовикриття має визнаватися істотним порушенням прав людини і основоположних свобод, а докази, одержані на їх підставі, – недопустимими.

За додатковою консультацією звертайтеся до адвокатів Стеллар Партнерс.

 

На розгляді Верховної Ради України перебуває проект Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо особливостей податкового адміністрування під час воєнного стану для платників податків з високим рівнем добровільного дотримання податкового законодавства».

Як зазначають адвокати Стеллар Партнерс, цим Законопроектом передбачено введення такого поняття як платник податків з високим рівнем добровільного дотримання податкового законодавства та формування відповідного переліку.

Так, передбачено, що для отримання «статусу» та включення до одноіменного переліку, необхідно, дотримання одночасно наступних умов ФОП та юридичними особами:

а) відсутність податкового боргу та/або недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування або загальна сума податкового боргу та/або боргу зі сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне страхування не перевищує ста вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

б) відсутність за результатами документальних перевірок платника податків неузгоджених податкових (грошових) зобов’язань за податковими повідомленнями рішеннями, за якими сума грошових зобов’язань або зменшення податку на додану вартість, заявленого до бюджетного відшкодування, перевищує 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

в) відсутність допущених платником податків факті порушення податкових обов’язків щодо подання звітності та/або документів (повідомлень), у тому числі передбачених статтями 39 і 39-2, пунктом 46.2 статті 46 цього Кодексу;

г) відсутність винесених щодо платника податку податкових повідомлень-рішень про порушення граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів протягом року;

ґ) відсутність прийнятого щодо платника податків рішення про його відповідність критеріям ризиковості платника податку на додану вартість, у порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України відповідно до пункту 201.16 статті 201 цього Кодексу;

д) відсутність прийнятого щодо платника податків рішення про застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), у порядку, встановленому Законом України “Про санкції”;

е) відповідність критеріям, визначеним у підпункті  69.41.2 цього підпункту залежно від обраної системи оподаткування.

Платник податків, який відповідає зазначеним вимогам, підлягає включенню до Переліку платників податків з високим рівнем добровільного дотримання податкового законодавства.

Формувати такий Перелік буде Державна податкова служба, а інформація про його включення буде надсилатися платнику податків електронному кабінеті.

Включення до такого Переліку передбачає надання ряду переваг для платників податків з високим рівнем добровільного дотримання податкового законодавства , зокрема:

а) щодо  них не проводяться документальні перевірки, крім документальних позапланових перевірок:

  • що проводяться виключно на звернення платника податків;
  • що проводяться з підстав, визначених підпунктами 78.1.1, 78.1.2 (в частині контролю за трансфертним ціноутворенням), 78.1.3, 78.1.5, 78.1.7, 78.1.8, 78.1.9, 78.1.12, 78.1.14, 78.1.15, 78.1.16, 78.1.19, 78.1.21 та 78.1.22 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу;
  • платників податків, щодо яких отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником податків вимог валютного законодавства в частині дотримання граничних строків надходження товарів за імпортними операціями та/або валютної виручки за експортними операціями;

б) строк для камеральної та документальної перевірок, зазначених у підпунктах 200.10 і 200.11 статті 200 цього Кодексу, становить 5 календарних днів для кожного виду перевірки;

в) індивідуальні податкові консультації надаються протягом 5 календарних днів, що настають за днем отримання звернення контролюючим органом;

г) закріплення за платником податків посадової ДПС, яка буде особою, відповідальною за взаємодію з платником податків (комплаєнс-менеджер);

ґ) платник податків на свій запит у п’ятиденний строк має право отримати відомості про наявну у контролюючого органу податкову інформацію, яка може свідчити про податкові ризики у діяльності платника податків, а також консультацію щодо усунення таких ризиків.

Тобто передбачено звільнення від проведення  деяких видів документальних перевірок та зменшення строку для документальних перевірок, а також надання консультаційних послуг.

За консультацією звертайтеся до адвокатів Стеллар Партнерс.

З 28.03.2024 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кримінального, Кримінального процесуального кодексів України та інших законодавчих актів України щодо удосконалення видів кримінальних покарань»  (далі – Закон № 3342-ІХ).

Стеллар Партнерс проаналізувала основні положення Закону № 3342-ІХ, суть яких зводиться до наступного.

Положення Закону № 3342-ІХ вносять зміни до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України та запроваджують вид основного покарання як пробаційний нагляд.

Особливість пробаційного нагляду, як основного виду покарання – це відсутність ізоляції засудженого від суспільства шляхом застосування до нього наглядових та соціально-виховних заходів.

Пробаціний нагляд покладається на засудженого судом під час проголошення вироку.

Суд покладає на засудженого до пробаційного нагляду такі обов’язки:

1) періодично з’являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання;

3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Також додатково, окрім зазначених вище обов’язків, суд може покласти на засудженого додаткові обов’язки:

1) використовувати електронний засіб контролю і нагляду та проживати за вказаною у рішенні суду адресою;

2) дотримуватися встановлених судом вимог щодо вчинення певних дій, обмеження спілкування, пересування та проведення дозвілля;

3) працевлаштуватися або за направленням уповноваженого органу з питань пробації звернутися до органів державної служби зайнятості для реєстрації як безробітного та працевлаштуватися, якщо йому буде запропоновано посаду (роботу);

4) виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою;

5) пройти курс лікування від наркотичної, алкогольної залежності, розладів психіки та поведінки внаслідок вживання психоактивних речовин або захворювання, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб.

Пробаційний нагляд призначається на строк від одного до п’яти років.

Пробаційний нагляд може бути застосований за злочинні діяння, передбачені окремими частинами статтей Кримінального кодексу України, зокрема:

– умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони;

– перевищення заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення;

– умисне легке тілесне ушкодження;

– побої та мордування;

– домашнє насильство;

– погрози вбивством;

– зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби;

– зараження венеричною хворобою;

– ненадання допомоги хворому медпрацівником;

– насильницьке донорство;

– експлуатація дітей;

– примушування до вступу в статевий зв’язок;

– порушення порядку фінансування політичної партії і передвиборної агітації;

– ухилення від сплати аліментів;

– розголошення таємниці усиновлення;

– перешкоджання професійній діяльності журналістів;

– грубе порушення законодавства про працю;

– невиплату зарплати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат;

– порушення недоторканності приватного життя, права на отримання освіти та на безоплатну меддопомогу;

– крадіжку, грабіж, хуліганство і шахрайство;

– незаконне використання з метою отримання прибутку гуманітарної допомоги та благодійних пожертв;

– підроблення документів;

– розголошення банківської таємниці;

– незаконну порубку, перевезення, зберігання і збут лісу;

– за браконьєрство;

– публічні заклики до вчинення теракту;

– наругу над могилою;

– ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів;

– створення або утримання місць розпусти і звідництво;

– посів або вирощування снотворного маку чи конопель;

– незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту.

Виконання покарання у виді пробаційного нагляду покладається на уповноважені органи з питань пробації за місцем проживання засудженого. Строк відбування покарання починається з моменту постановки засудженого на облік органом з питань пробації.

У разі порушення відбування покарання у вигляді пробаційного нагляду, ст. 369 КК України передбачено кримінальну відповідальність у вигляді обмеження волі строком не більше 3 років.

У випадку виникнення питання щодо адвокатського супроводу в суді, консультації,  звертайтеся до команди Стеллар Партнерс.